юридичні консультації

Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням конкурентного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України).

Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 04.04.2012  № 01-06/418/2012

У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами спорів, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Чинне законодавство не містить вичерпного переліку дій, які підпадають під визначення недобросовісної конкуренції за статтею 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Товариство звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України (далі — АМК) у справі про порушення позивачем законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу. Зазначеним рішенням дії Товариства з введення у господарський обіг напівфабрикатів, зокрема, пельменів та вареників, елементи зовнішнього оформлення (дизайну) упаковки яких імітують сукупність елементів зовнішнього оформлення (дизайну) продукції, що виробляє Підприємство, визнано порушенням, передбаченим статтею 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (далі — Закон), у вигляді дій у конкуренції, що суперечать чесним звичаям у підприємницькій діяльності, шляхом неправомірного використання ділової репутації іншого суб’єкта господарювання.

Передні судові інстанції у прийнятті судових рішень про задоволення позовних вимог виходили з наявності у позивача прав на використання торговельної марки за свідоцтвом України і промислового зразка за патентом України, а також з неправильності юридичної кваліфікації відповідачем дій Товариства та відсутності в рішенні АМК доказів схожості зовнішнього оформлення продукції (упаковки) позивача і Підприємства.

Вищий господарський суд України частково задовольнив касаційні скарги АМК та Підприємства та передав справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, виходячи з такого.

Статтею 1 Закону (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності; недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії, визначені главами 2 — 4 цього Закону.

Вичерпного переліку дій, які підпадають під визначення недобросовісної конкуренції, Закон  не містить, а тому сфера його застосування не обмежується виключно діями, визначеними главами 2 — 4 цього Закону.

Водночас, визначаючи певні дії як акти недобросовісної конкуренції, Закон безпосередньо містить посилання й на відповідні чесні звичаї у підприємницькій діяльності [зокрема, з приводу неправомірності використання чужої ділової репутації (глава 2), стосовно створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції (глава 3), неправомірного збирання, розголошення та використання комерційної таємниці (глава 4) тощо]. При цьому зазначення згаданих звичаїв безпосередньо в Законі відповідає приписам частини першої статті 7 Цивільного кодексу України щодо можливості фіксації звичаю у відповідному документі, тоді як тлумачення їх змісту має здійснюватись з використанням загального понятійного апарату (зокрема, через тлумачення слів, термінів та висловів, які застосовуються).

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, АМК у рішенні визнано, що з боку Товариства мало місце неправомірне використання ділової репутації Підприємства (посилання на наявність відповідного звичаю містить глава 2 Закону), і згадані дії Товариства не охоплюються статтями 4, 6 Закону (є «схожими» з діями, наведеними у цих статтях).

Отже, з огляду на відсутність у чинному законодавстві вичерпного переліку дій, які підпадають під визначення недобросовісної конкуренції за статтею 1 Закону, висновки місцевого та апеляційного господарських судів щодо незазначення в рішенні АМК звичаю, якому суперечать дії Товариства, та з приводу необхідності додаткової кваліфікації дій Товариства за статтями 4 та/або 6 Закону спростовуються фактичними обставинами, встановленими цими ж судами.

Обсяг правової охорони торговельної марки за свідоцтвом України в частині її зображення обмежується виключно словесним позначенням (яке не охоплює інші зображувальні елементи), а використання промислового зразка за патентом України не лише для виготовлення та розповсюдження власне цього виробу (упаковки), але й для позначення певних товарів (чим є застосування упаковки для пакування пельменів та вареників) виходить за межі правового захисту, що надається власникові патенту згідно з пунктом 2 статті 20 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки».

Водночас у судових рішеннях господарських судів не зазначено доказів, які спростовували б викладені у рішенні АМК доводи стосовно схожості упаковки товарів Товариства з зовнішнім виглядом продукції Підприємства (постанова Вищого господарського суду України від 02.03.2010 № 38/108).

2. У випадку порушення законодавства про захист економічної конкуренції пеня, передбачена статтею 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі — Закон), не лише має безальтернативний характер, але й не потребує прийняття уповноваженим органом рішення про її застосування, внаслідок чого не підпадає під визначення адміністративно-господарських санкцій у розумінні статей 238 — 239, 249 — 250 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов Антимонопольного комітету України (далі — АМК) задоволено, з Підприємства стягнуто пеню за несплату штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції в установлений строк.

У касаційній скарзі Підприємство зазначало про те, що господарськими судами в даній справі не звернуто увагу на припис частини першої статті 42 Закону, згідно з яким суб’єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності; строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п’ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення — з дня закінчення вчинення порушення.

Вищий господарський суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги та погодився з рішеннями господарських судів, виходячи з такого.

Підстави та умови нарахування пені в даному випадку визначаються статтею 56 Закону, яка встановлює як обов’язковість пені в разі несплати штрафу, так і правила обчислення її розміру та строки нарахування.

Отже, пеня не лише має безальтернативний характер, але й не потребує прийняття уповноваженим органом рішення про її застосування, внаслідок чого не підпадає під визначення адміністративно-господарських санкцій у розумінні статей 238 — 239, 249 — 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини сьомої статті 56 Закону у разі несплати штрафу в строки, передбачені рішенням, та пені органи АМК стягують штраф та пеню в судовому порядку.

У свою чергу, згідно з частиною першою статті 42 Закону (розділ VII «Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції») суб’єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності; строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 12 статті 50 Закону, становить п’ять років з дня вчинення порушення.

У пункті 5 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29.10.2008 № 04-5/247 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» (чинних на час розгляду справи господарськими судами) зазначено, що у розгляді справ зі спорів про визнання недійсними рішень органів АМК про застосування заходів відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції господарським судам необхідно перевіряти додержання строків давності, передбачених статтею 42 Закону і статтею 281 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», з урахуванням того, що суб’єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за відповідне порушення, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності.

Як встановлено судовими інстанціями у справі: рішення АМК недійсним у встановленому порядку не визнано; прийняття рішення АМК відбулося в межах п’ятирічного строку з моменту вчинення Підприємством згаданого порушення законодавства про захист економічної конкуренції; позивачем правильно визначено період, за який підлягає стягненню з відповідача сума пені; водночас чинне законодавство не містить такої підстави для відмови в позові АМК, як сплив строку давності на момент прийняття судом рішення зі справи (постанова Вищого господарського суду України від 18.05.2010 № 6/201).

3. Стаття 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі — Закон) не містить обмежень щодо кількості фактів (подій), необхідних для кваліфікації дій суб’єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, й одноразове порушення, належним чином встановлене і доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації.

Оспорюваним рішенням адміністративної колегії Антимонопольного комітету України (далі — АМК):

— Товариство визнано таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання електричної енергії за регульованим тарифом у територіальних межах міста з часткою 85% (пункт 1);

— дії Товариства, які полягають у неправомірному відключенні 30.01.2009 електропостачання Фабриці за невиконання необґрунтованих вимог-приписів, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону, а саме: зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з постачання електричної енергії за регульованим тарифом у вигляді вчинення дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2);

— відповідно до статті 52 Закону за вчинене порушення на Товариство накладено штраф (пункт 3).

У прийнятті судових рішень зі справи про відмову у задоволенні позову Товариства про визнання недійсними пунктів 2, 3 рішення адміністративної колегії відповідача місцевий та апеляційний господарські суди виходили з відсутності передбачених статтею 59 Закону підстав для визнання недійсним спірного рішення АМК.

Вищий господарський суд України погодився з висновками господарських судів у цій справі, виходячи, зокрема, з такого.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Частиною першою статті 13 Закону встановлено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

При цьому стаття 13 Закону не містить обмежень щодо кількості фактів (подій), необхідної для кваліфікації дій суб’єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, й одноразове порушення, належним чином встановлене і доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації.

З огляду на наведене попередні судові інстанції, встановивши, що рішення АМК прийнято з дотриманням приписів чинного законодавства та в межах наданих йому повноважень, за відсутності передбачених статтею 59 Закону підстав для визнання рішення АМК недійсним, дійшли обґрунтованих висновків щодо відсутності й підстав для задоволення позову Товариства (постанова Вищого господарського суду України 15.02.2011 № 2/82).

4. Розглядаючи позов про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України (далі — АМК) про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, господарський суд зобов’язаний перевірити наявність чи відсутність визначених законом підстав для визнання рішення АМК недійсним, а не встановлювати безпосередньо наявність чи відсутність акта недобросовісної конкуренції з боку порушника.

Завод звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегії АМК про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу.

Прийняті судові рішення про відмову в позові з посиланням на приписи статей 1, 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (далі — Закон) та статті 10bis Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20.03.1883 мотивовано неправомірністю використання Заводом під час виробництва власної продукції (вина) упаковки для пакування, зовнішній вигляд якої є схожим до ступеню змішування з продукцією Товариства.

Скасовуючи судові рішення у цій справі та передаючи справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, Вищий господарський суд України виходив з такого.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону (у редакції, що діє з 13.01.2009) неправомірним є використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торговельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб’єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб’єкта господарювання.

Отже, обов’язковому доведенню підлягає не лише тотожність чи схожість (до змішування) оформлення упаковок товарів, але й першість (пріоритет) у їх використанні.

При цьому, розглядаючи позов про визнання недійсним рішення АМК, господарський суд має не встановлювати безпосередньо наявність чи відсутність акта недобросовісної конкуренції з боку Заводу, а зобов’язаний перевірити наявність чи відсутність визначених законом підстав для визнання рішення АМК недійсним (стаття 59 Закону).

Проте ні місцевий, ані апеляційний господарські суди не перевірили повноту дослідження та обґрунтованість висновків рішення АМК стосовно:

— виробництва Товариством і Заводом (кожним з них) продукції з використанням спірного оформлення упаковки (зокрема, в частині факту використання та дати його початку);

— першості Товариства у фактичному використанні спірного оформлення упаковки в господарській діяльності (із встановленням наявності відповідної продукції);

— продовження Заводом використання (під час виробництва) спірного оформлення упаковки;

— правильності юридичної кваліфікації дій Заводу за статтею 4 Закону (з огляду на зміну її редакції та кваліфікаційні ознаки порушення) [постанова Вищого господарського суду України від 01.03.2011 № 24-31/125-09-4988].

5. Норми Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі — Закон) пов’язують початок перебігу строку для добровільної сплати штрафу особою, на яку його накладено, саме з днем одержання відповідного рішення органу Антимонопольного комітету України (далі — АМК).

Рішенням господарського суду у первісному позові Фірми про визнання недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК відмовлено; зустрічний позов задоволено; з Фірми стягнуто для зарахування в доход державного бюджету України суму штрафу. У прийнятті зазначеного рішення суд з посиланням на норми Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та Закону виходив з відсутності підстав для визнання недійсним рішення АМК та обґрунтованості вимог про стягнення штрафу.

Постановою апеляційного господарського суду згадане рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову скасовано і в цій частині прийнято нове рішення, яким у стягненні штрафу відмовлено; в іншій частині рішення залишено без змін. У прийнятті зазначеної постанови виходив з того, що задоволення зустрічного позову є помилковим, оскільки останній було подано до закінчення передбаченого законом строку добровільного виконання Фірмою рішення.

Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги зазначив, що з урахуванням приписів статей 12, 13, пункту 2 статті 50 Закону та з огляду на встановленні фактичні обставини справи попередні судові інстанції, з’ясувавши обґрунтованість рішення щодо наявності монопольного (домінуючого) становища Фірми на товарному ринку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання нею цим становищем, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання згаданого рішення недійсним за первісним позовом у справі.

Що ж до розгляду попередніми судовими інстанціями зустрічного позову відділення АМК, то в цій частині справу було передано на новий розгляд до місцевого господарського суду, виходячи з такого.

Згідно з частиною другою і третьою статті 56 Закону: рішення та розпорядження органів АМК, голів його територіальних відділень є обов’язковими до виконання; особа, на яку накладено штраф за рішенням органу АМК, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Остання з наведених норм пов’язує початок перебігу строку для добровільної сплати штрафу особою, на яку його накладено, саме з днем одержання відповідного рішення органу АМК.

Отже, у розгляді зустрічних позовних вимог у даній справі попередні судові інстанції мали насамперед встановити належними засобами доказування конкретну дату одержання Фірмою рішення, і вже виходячи з цього робити подальші висновки, в тому числі щодо закінчення згаданого двомісячного строку та стосовно зв’язку відповідної обставини з судовим розглядом справи (постанова Вищого господарського суду України від 30.08.2011 № 20/5025/60/11).

6. Інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які: містять неповні, неточні або неправдиві дані про особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них; приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, в яких не перебувають.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, задоволено позов Аптеки до Антимонопольного комітету України (далі — АМК): визнано недійсним рішення останнього про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу; відмовлено у задоволенні зустрічного позову, зокрема, про зобов’язання Аптеки виконати рішення шляхом «припинення поширення в мережі своїх аптечних закладів інформації зі словосполученням «Социальная аптека просто сравните цены» та в засобах масової інформації про ціни на лікарські засоби, яка містить неправдиві відомості».

Зазначені судові рішення зі справи визнано судом касаційної інстанції помилковими, виходячи з такого.

У прийнятті рішення та постанови зі справи попередні судові інстанції виходили з того, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, оскільки: використання Аптекою словосполучення «Социальная аптека просто сравните цены» не свідчить про те, що позивач за первісним позовом бере участь у соціальних програмах; Аптека правомірно (за ліцензійним договором), тобто відповідно до приписів Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», використовує комбіновану торговельну марку «Социальная аптека просто сравните цены»; зареєстрована торговельна марка є самостійним цілісним об’єктом інтелектуальної власності, право на який захищено законом та розгляд складових частин якого відокремлено від знака для товарів і послуг загалом суперечить приписам законодавства.

Разом з тим, згідно зі статтею 10bis Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20.03.1883 актом недобросовісної конкуренції вважається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах, зокрема, підлягають забороні вказівки чи ствердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності може ввести громадськість в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування чи кількості товарів.

Відповідно до статті 151 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб’єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб’єкта господарювання.

Інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які містять неповні, неточні або неправдиві дані про особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них; приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, в яких не перебувають.

Попередніми судовими інстанціями не обґрунтовано, з яких (визначених частиною першою статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції») підстав підлягає визнанню недійсним оскаржуване рішення, а також, зокрема, не спростовано висновку АМК про те, що здобуття позивачем за первісним позовом неправомірних переваг на ринку завдяки поширенню ним неправдивої інформації про ціни на товари, що реалізуються, є недобросовісним та нечесним у відношенні як до його конкурентів, так і до покупців товару.

У зв’язку з викладеним Вищий господарський суд України скасував судові рішення зі справи, а справу передав на новий розгляд до господарського суду першої інстанції (постанова Вищого господарського суду України від 18.10.2011 № 19/2а).

7. Нарахування пені зупиняється на час розгляду господарським судом першої інстанції справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України (далі — АМК) про накладення штрафу та перегляду господарськими судами апеляційної і касаційної інстанцій відповідного рішення місцевого господарського суду.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов відділення АМК про стягнення з Підприємства суми пені внаслідок прострочення сплати штрафу на підставі рішення адміністративної колегії позивача задоволено частково.

Прийняті судові рішення з посиланням на приписи статей 56, 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі — Закон) мотивовано простроченням відповідачем сплати штрафу і наявністю підстав для стягнення пені із застосуванням законодавчих обмежень щодо періоду її нарахування.

Вищий господарський суд України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення господарських судів попередніх інстанцій, зазначив таке.

Згідно з приписами частини третьої статті 56 Закону особа, на яку накладено штраф за рішенням органу АМК, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Відповідно до частини п’ятої статті 56 Закону за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу АМК. Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу. Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу АМК про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду.

У прийнятті оскаржуваних судових рішень попередні судові інстанції виходили з правомірності нарахування відділенням АМК пені за певні періоди. Водночас, відмовивши у стягненні пені, нарахованої в межах заявлених позовних вимог за інші періоди, як місцевий, так і апеляційний господарські суди неправильно застосували наведені приписи частини п’ятої статті 56 Закону стосовно зупинення нарахування пені на час розгляду господарським судом відповідної справи та помилково ототожнили з судовим розглядом: день повернення без розгляду первісної позовної заяви Підприємства; період з моменту подання повторної позовної заяви до дня порушення судом провадження у справі; період виготовлення повного тексту рішення місцевого суду зі справи.

З огляду на наведене суд касаційної інстанції скасував рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів в частині відмови в задоволенні позовних вимог відділення АМК, прийняв у цій частині нове рішення, яким позов відділення АМК задовольнив у повному обсязі (постанова Вищого господарського суду України від 20.12.2011 № 9/158).

Голова Вищого господарського
суду України
В. Татьков

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.01.2010 № 01-08/12)
  2. Про деякі питання практики вирішення справ, пов’язаних із застосуванням митного законодавства (частина II)
  3. Про деякі питання практики вирішення справ, пов’язаних із застосуванням митного законодавства (частина I)
  4. Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства Постанова від 26.12.2011 N 15
  5. При вирішенні справ із застосуванням ст. 35 ГПК України суду слід враховувати, що обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору ,є рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, і цей факт підтверджується матеріалами господарської справи

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Май 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031