юридичні консультації

Інформаційний лист від 02.02.11 № 149/11/13-11

Верховною Радою України 2 грудня 2010 року прийнято Закон України № 2756-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України”, який набрав чинності з 1 січня 2011 року.

Зазначеним Законом Кодекс адміністративного судочинства України доповнено статтею 183 з позначкою 3 , яка регулює особливості провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби при здійсненні ними передбачених законом повноважень на підставі подання таких органів щодо:

1) зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків;

2) підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків;

3) стягнення коштів за податковим боргом.

З метою однакового застосування адміністративними судами приписів зазначеної норми Вищий адміністративний суд України звертає увагу на таке.

1. Судам слід ураховувати, що провадження у справах, порушених за поданням податкових органів, поданим на підставі статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України, є окремим видом судового провадження, відмінним від загального (позовного). Сторонами такого провадження, як випливає з частини сьомої статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України, є заявник (орган державної податкової служби, що вніс подання), та відповідач – платник податків, стосовно якого таке подання внесено.

З огляду на це загальні норми Кодексу адміністративного судочинства України, що регулюють процедуру позовного провадження, до провадження на підставі подання податкового органу можуть застосовуватися лише в частині, що не суперечить спеціальним нормам статті 183 з позначкою 3 цього Кодексу. Тому сторони у процесі розгляду подання податкового органу користуються всіма правами, які мають позивач та відповідач згідно з нормами Кодексу адміністративного судочинства України, за винятком тих, що не можуть бути реалізовані за змістом статті 183 з позначкою 3 зазначеного Кодексу.

2. Статтею 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено перелік особливих вимог, що пред’являються до подання податкового органу, та особливий перелік процесуальних дій суду, які можуть учинятися в процесі розгляду такого подання.

Водночас у частині, що не врегульована статтею 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги до подання визначаються загальними нормами, зокрема статтею 106 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, пунктом п’ятим частини першої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у позовній заяві у разі необхідності зазначаються клопотання про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків; заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду тощо. Виходячи з того, що статтею 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України не визначено інше, заявник має право додавати відповідні клопотання до свого подання.

3. Згідно з частиною третьою статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України суб’єкт владних повноважень при поданні адміністративного позову зобов’язаний додати до позовної заяви доказ надіслання відповідачу і третім особам копії позовної заяви та доданих до неї документів. Оскільки статтею 183 з позначкою 3 цього Кодексу не встановлено інше, зазначене правило поширюється і на випадки звернення податкового органу з відповідним поданням.

4. Згідно з частиною третьою статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини другої цієї статті щодо форми та змісту подання суд повідомляє про це заявника та надає йому строк, але не більше ніж 24 години, для усунення недоліків. Невиконання вимог суду в установлений строк тягне за собою повернення заявнику подання та доданих до нього документів.

При цьому згідно з пунктом п’ятим частини другої статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України до подання податкового органу повинен включатися перелік документів та інших матеріалів, що додаються. Таким чином, перелік документів, що повинні додаватися до подання, не є вичерпним.

Ураховуючи зазначене, недоліком подання є також недотримання тих вимог статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України, виконання яких не суперечить особливостям, визначеним статтею 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тому в суду є підстави для повернення заявнику подання також у тому разі, якщо ним не виконано (з урахуванням наданого судом строку) вимог щодо надання доказів надіслання відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів.

5. Відповідно до частини третьої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Водночас Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 “Про державне мито” не передбачає розміру ставки мита, яке справляється при зверненні з поданнями в порядку статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на викладене, державне мито при зверненні податкових органів з поданням на підставі статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України не сплачується.

6. Згідно з частиною другою статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України подання подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду.

З огляду на викладене, суди повинні вимагати у заявника доказів, що підтверджують факт та час виникнення обставин, які зумовили звернення з поданням.

Наприклад, відповідно до пункту 91.4 статті 94 Податкового кодексу України у разі, якщо платник податків, що має податковий борг, перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, такий податковий керуючий складає акт про перешкоджання платником податків виконанню таких повноважень у порядку та за формою, що встановлюються центральним органом державної податкової служби.

7. Строки звернення заявника з поданням, передбачені частинами другою та третьою статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України, є різновидами строку спеціального звернення до суду, передбаченого частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказана норма встановлює, що Кодексом адміністративного судочинства України можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, ніж шестимісячний загальний строк.

При цьому стаття 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачає спеціальних наслідків пропущення строків звернення до суду, визначених цією нормою. Тому недотримання заявником строків звернення до суду, визначених статтею 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України, тягне за собою застосування приписів статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України. З урахуванням викладеного подання податкового органу, внесене після закінчення строків, установлених статтею 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його внесла, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відсутність заяви про поновлення пропущеного строку звернення з поданням, у свою чергу, повинна розцінюватися судом як недолік подання, для усунення якого може бути надано строк у межах 24 годин, як визначено частиною третьою статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

8. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо заявлено вимогу, не передбачену частиною першою цієї статті.

Зазначена норма застосовується також у разі, якщо в поданні вимогу, передбачену частиною першою статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України, поєднано з іншими вимогами, які можуть розглядатися виключно в загальному порядку позовного провадження.

Наведене пояснюється тим, що Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено можливість одночасного розгляду справи як у порядку позовного, так і в порядку особливого провадження, встановленого статтею 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України. Також Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає можливості роз’єднання вимог, які підлягають розгляду в порядку різних видів провадження.

Так, згідно з підпунктом 20.1.16 статті 20 Податкового кодексу України орган державної податкової служби звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та зобов’язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом. Реалізація приписів зазначеного підпункту Податкового кодексу України неможлива шляхом внесення подання з одночасними вимогами і щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, і щодо зобов’язання виконати вимоги податкового керуючого. При цьому вимога щодо зобов’язання виконати вимоги податкового керуючого підлягає розгляду виключно в порядку позовного провадження.

Тому в разі надходження такого подання суд, за наявності інших вимог, ніж передбачені статтею 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України, своєю ухвалою відмовляє у прийнятті подання в частині неналежних вимог, а в решті вимог вирішує питання про відкриття провадження.

9. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

Спір про право в контексті розглядуваної норми має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. Наприклад, платником податків оскаржено до суду рішення про застосування адміністративного арешту (пункт 94.11 статті 94 Податкового кодексу України); оскаржено податкове повідомлення-рішення, яке покладено в основу податкового боргу, що стягується шляхом внесення подання, тощо. При цьому незгода платника податків із рішеннями податкових органів щодо застосування спеціальних заходів, згаданих у статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України, може підтверджуватися не лише зверненням із відповідним адміністративним позовом. Суд може встановити наявність спору також із змісту заперечень платника податків, стосовно якого внесено подання. Зокрема, платник податків може заперечувати розмір податкового боргу, що стягується, або факт узгодження податкових зобов’язань, з яких виник податковий борг; склад майна, щодо якого застосовується адміністративний арешт; заперечувати наявність податкового боргу, у зв’язку з яким накладено адміністративний арешт, або законність проведення перевірки, недопущення до якої призвело до застосування адміністративного арешту, тощо.

10. Від наявності спору про право слід відрізняти заперечення обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідним поданням.

Зокрема, підставами для звернення з поданням про зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків є недопущення посадових осіб органів державної податкової служби до обстеження територій та приміщень, визначених у підпункті 20.1.11 статті 20 Податкового кодексу України (пункт 20.1.15.2 підпункту 20.1.15 статті 20 Податкового кодексу України); у разі якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених Податковим кодексом України (підпункт 20.1.16 Податкового кодексу України, частина друга пункту 89.4 Податкового кодексу України, частина друга пункту 91.4 Податкового кодексу України).

Підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту передбачено пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України. Згідно із зазначеною нормою арешт на майно може бути накладено рішенням керівника органу державної податкової служби (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

При цьому перевірка обґрунтованості накладення адміністративного арешту передбачає встановлення судом наявності підстав для застосування адміністративного арешту, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Предметом перевірки є відповідність рішення керівника податкового органу (його заступника) про накладення адміністративного арешту на майно платника податків умовам, за яких таке рішення може бути ухвалено.

11. Відповідно до пункту 94.5 Податкового кодексу України адміністративний арешт може бути повним або умовним. Рішення про застосування одного із двох видів адміністративного арешту приймається керівником податкового органу чи його заступником. При цьому суди не позбавлені права під час перевірки обґрунтованості накладення адміністративного арешту майна платника податків дати правову оцінку вибору виду адміністративного арешту, здійсненого податковим органом. Водночас суди не мають права підміняти собою компетентний орган, уповноважений визначати вид адміністративного арешту, і приймати рішення щодо заміни одного виду арешту на інший.

12. Податковим кодексом України визначено особливий порядок накладення адміністративного арешту на кошти на рахунку платника податків. Судам варто мати на увазі, що застосування адміністративного арешту коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду (підпункт 94.6.2 статті 94 Податкового кодексу України). У цьому разі рішення керівника податкового органу або його заступника не приймається. Тому реалізація права податкового органу на застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків може здійснюватися виключно шляхом безпосереднього звернення до адміністративного суду з позовом про накладення арешту на кошти на рахунку платника податків. За таких обставин вимоги податкового органу про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків можуть бути розглянуті виключно в загальному порядку позовного провадження і не підлягають розгляду в порядку статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

13. Судам слід ураховувати, що в Податковому кодексі України розрізняється процедура стягнення коштів за податковим боргом і процедура погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Відповідно до абзацу першого пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, які обслуговують такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Зазначена норма Податкового кодексу України кореспондує з пунктом третім частини першої статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо стягнення коштів за податковим боргом.

Таким чином, процедура стягнення податкового боргу за рахунок коштів на рахунку платника податків може бути ініційована шляхом внесення подання в порядку статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з абзацом другим пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби, у свою чергу, звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податку виноситься за результатами розгляду відповідного позову податкового органу і не може бути ухвалене в порядку статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

14. Згідно з частиною сьомою статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України в разі постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі суд приймає у триденний строк, але не пізніше ніж протягом 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду, постанову по суті заявлених вимог, яка підлягає негайному виконанню.

Розгляд подання відбувається за участю органу державної податкової служби, що його вніс, та платника податків, стосовно якого його внесено.

Неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду подання.

З урахуванням викладеного при розгляді подання податкового органу в порядку статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути застосовано пункт 4 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому неявка заявника у судове засідання не може розцінюватися як підстава для залишення без розгляду подання, внесеного на підставі статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому стаття 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України не встановлює особливостей щодо порядку повідомлення особи про час і місце судового засідання. Отже, застосуванню підлягають загальні правила, визначені главою 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 35 цього Кодексу повістка у справах, для яких встановлено скорочені строки розгляду, має бути вручена у строк, достатній для прибуття до суду.

Ураховуючи те, що строки розгляду подання податкових органів згідно із статтею 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України є скороченими, судова повістка заявнику та особі, стосовно якої внесено подання, повинна вручатися в строк, достатній для прибуття до суду.

Обов’язковість дотримання судами норм Кодексу адміністративного судочинства України, що регулюють порядок повідомлення особи про час і місце розгляду подання податкових органів, заявлених у порядку статті 183 з позначкою 3 зазначеного Кодексу, встановлена частиною першою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (принцип гласності і публічності адміністративного процесу). Відповідно до зазначеної законодавчої норми, ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в адміністративному суді інформації про дату, час і місце розгляду своєї справи та ухвалені в ній судові рішення.

Норми Кодексу адміністративного судочинства, що визначають принцип гласності і відкритості адміністративного процесу, кореспондують з принципом публічності судового розгляду, проголошеним статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на викладене, суди повинні розглядати подання податкових органів, заявлені на підставі статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України, у строки, встановлені цією статтею, але за умови, що дотримання відповідних строків не обмежує права особи на отримання інформації про дату, час і місце судового розгляду.

При цьому згідно з підпунктом 94.19.1 статті 91 Податкового кодексу України припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв’язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10 (тобто 96 годин), рішення суду про визнання арешту обґрунтованим. Судам слід мати на увазі, що зазначена норма не може бути застосована в разі, якщо провадження за відповідним поданням податкового органу порушене, але відповідна постанова суду про задоволення вимог щодо визнання адміністративного арешту обґрунтованим не прийнята протягом 96 годин з об’єктивних причин у зв’язку з необхідністю інформувати особу про час і місце відповідного судового засідання.

15. Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено будь-яких наслідків перевищення судом строків розгляду справи, встановлених статтею 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України. За таких обставин постанова суду, прийнята судом за результатами розгляду по суті подання, внесеного на підставі статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України, є законною і обґрунтованою та підлягає негайному виконанню, як це передбачено частиною сьомою зазначеної статті Кодексу.

16. Статтею 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено окремого порядку набрання законної сили постановою суду, прийнятою за результатами розгляду подання податкового органу. Тому, зазначена постанова набирає законної сили в загальному порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

17. Згідно з частиною восьмою статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України в постанові суду, прийнятій за результатами розгляду подання податкового органу, зазначаються, зокрема, мотиви задоволення судом заявлених вимог з посиланням на закон.

Згадана норма не повинна тлумачитися як обмеження права суду на розгляд обґрунтованості внесеного податковим органом подання по суті чи як обов’язок суду в усіх випадках приймати постанову лише про задоволення викладених у поданні вимог.

Так, відповідно до пункту 94.10 Податкового кодексу України суд перевіряє обґрунтованість рішення податкового органу про застосування адміністративного арешту майна платника податків. Отже, перевірка обґрунтованості повинна завершуватися відповідним висновком суду, на підставі якого суд приймає рішення по суті порушеного в поданні питання.

Відповідно в разі, якщо суд за результатами розгляду дійде висновків про неможливість застосування спеціальних заходів, передбачених статтею 1833 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити у задоволенні подання податкового органу із зазначенням мотивів незадоволення у постанові.

18. Частиною восьмою статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено вимоги до особливостей змісту постанови суду, що приймається за результатами розгляду по суті подання податкового органу. Водночас загальні вимоги до відповідної постанови суду визначені статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, яка застосовується при ухваленні судових рішень у порядку статті 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України в частині, що не суперечить останній. Тому, постанова суду за результатами розгляду по суті подання податкового органу повинна містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

19. Оскільки статтею 183 з позначкою 3 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено інше, на постанову за результатами розгляду по суті подання податкового органу поширюються правила, визначені статтями 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, у виняткових випадках залежно від складності справи складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як п’ять днів з дня закінчення розгляду справи, однак суд повинен проголосити у тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, вступну та резолютивну частини постанови. Постанова суду, яка містить вступну та резолютивну частини, перед оголошенням повинна бути підписана всім складом суду і приєднана до справи.

Цей лист пропонуємо довести до відома суддів місцевих та апеляційних адміністративних судів для врахування при здійсненні правосуддя.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Інформаційний лист від 01.12.2009 1624/13/13-09
  2. Інформаційний лист від 10.06.10 № 845/11/13-10
  3. Інформаційний лист від 10.02.2011 № 203/11/13-11
  4. Інформаційний лист від 20.05.2009 № 745/13/13-09
  5. Інформаційний лист від 17.03.2009 № 358/13/13-09

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Ноябрь 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930