юридичні консультації

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним інвестиційного договору про спільну діяльність шляхом будівництва об’єктів житлово-цивільного призначення на земельній ділянці, що відноситься до земель оборони, та шляхом пайової участі сторін, суди не дали правової оцінки тим обставинам, що сторони цієї угоди порушили встановлений законом спеціальний правовий режим земель цієї категорії

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 10 лютого 2009 р. (витяг)

У лютому 2008 р. військовий прокурор Севастопольського гарнізону звернувся до господарського суду із позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю “Техно-Сігма” (далі – ТОВ “Техно-Сігма”), 3-тя особа – Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оброни України, про визнання недійсними укладених між Міністерством оборони в особі начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оброни України та відповідачем інвестиційного договору № 10/3/03-061/СБФ1 від 14 березня 2006 р. про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об’єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: АР Крім, м. Севастополь, Балаклавський р-н, с. Флотське, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого шляхом пайової участі сторін; та договору № 10/4/03-062/БСФ2 від 22 березня 2006 р. про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі.

Прокурор зазначав, що зазначені договори суперечать чинному законодавству, а саме: підписані неповноважною Міністерством оборони України особою; договір № 10/3/03-061/СБФ1 від 14 березня 2006 р. вчинено без наміру створення правових наслідків (є фіктивним); договір № 10/4/03-062/БСФ2 від 22 березня 2006 р. вчинено сторонами для приховання іншого правочину – договору купівлі-продажу військового містечка № 461/10 (є удаваним) та укладений без наявності рішення Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України про відчуження військового містечка та передислокацію військової частини, що передбачено п. 3 “Порядку відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. № 1919 , та ст. 6 Закону України “Про Збройні Сили України; договори від 14 березня 2006 р. та від 22 березня 2006 р. фактично змінили цільове призначення земельної ділянки, на якій розташоване військове містечко без прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади або місцевого самоврядування, що суперечить вимогам ст. 20 ЗК України.

Посилаючись на зазначені обставини, прокурор просив задовольнити позов.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 березня 2008 р., залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 5 травня 2008 р., в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 2 вересня 2008 р. постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 5 травня 2008 р. залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 22 січня 2009 р. за касаційною скаргою Міністерства оборони України р. за касаційною скаргою Міністерства оборони України порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 2 вересня 2008 р.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування зазначеної постанови з мотивів її невідповідності рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права та з мотивів різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 березня 2006 р. між Міністерством оборони України в особі начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України Мельника В.Л. та ТОВ “Техно-Сігма” було укладено інвестиційний договір № 10/3/03-061/СБФ1 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об’єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: АР Крім, м. Севастополь, Балаклавський р-н, с. Флотське, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

Предметом договору № 10/3/03-061/СБФ1 від 14 березня 2006 р., згідно пункту 2.5, є спільна діяльність сторін по проектування та будівництва об’єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового торгівельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою: АР Крим, м. Севастополь, Балаклавський р-н, с. Флотське. Площа земельної ділянки, на якій буде здійснено будівництво (реконструкція), становить 185,09 га.

Відповідно до п. п. 2.6, 2.7, 2.9 цього договору пайовим внеском Міністерства оборони України стали об’єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: АР Крім, м. Севастополь, Балаклавський р-н, с. Флотське; а пайовим внеском ТОВ “Техно-Сігма” – його витрати на проектування та будівництво (реконструкцію) 100 % площі проекту та кожної його складової частини та всі інші витрати, безпосередньо пов’язані з виконанням предмету цього договору та всіх інших заходів, що його забезпечують.

22 березня 2006 р. тими ж сторонами укладено договір № 10/4/03-062/СБФ2 «Про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі № 10/3/03-061/СБФ1 від 14 березня 2006 р.», відповідно до умов якого Міністерство оборони України передало ТОВ “Техно-Сігма” нерухоме майно, розташоване за адресою: АР Крім, м. Севастополь, Балаклавський р-н, с. Флотське, а ТОВ “Техно-Сігма” сплатило на користь Міністерства оборони України 3 080 000 грн. в якості компенсації його пайової участі.

Рішенням господарського суду АР Крим від 30 липня 2007 р. в справі за позовом ТОВ „Техно-Сігма” до Міністерства оборони України визнаний дійсним договір № 10/4/03-062/СБФ2 від 22 березня 2006 р. та визнано за ТОВ “Техно-Сігма” право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АР Крім, м. Севастополь, Балаклавський р-н, с. Флотське.

Вищий господарський Суд України, залишивши без змін постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 5 травня 2008 р., погодився з висновками судів першої і апеляційної інстанції про відповідність оспорюваних договорів вимогам закону, та посиланням на обставини, встановлені рішенням господарського суду АР Крим від 30 липня 2007 р.; незважаючи на те, що суди, усупереч вимогам ст. ст. 4-3, 38, 43 ГПК України, не встановили обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору,

Із змісту рішення господарського суду АР Крим від 30 липня 2007 р. вбачається, що предметом розгляду справи за позовом ТОВ „Техно-Сігма” до Міністерства оборони України була перевірка обставин щодо виконання сторонами умов договору № 10/4/03-062/СБФ2 від 22 березня 2006 р. про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі, наявність письмових доказів домовленості між сторонами щодо усіх умов договору та відсутність передбачених законом обмежень для його укладення.

У справі, що розглядається, позов подано про визнання недійсним, крім зазначеного договору про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі, також і укладеного між Міністерством оборони та ТОВ „Техно-Сігма” інвестиційного договору № 10/3/03-061/СБФ1 від 14 березня 2006 р. про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об’єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: АР Крім, м. Севастополь, Балаклавський р-н, с. Флотське, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого шляхом пайової участі сторін.

Тому факти, встановлені рішення господарського суду АР Крим від 30 липня 2007 р., не підтверджують відповідність вимогам закону інвестиційного договору № 10/3/03-061/СБФ1 від 14 березня 2006 р. про спільну діяльність.

Обґрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним інвестиційного договору № 10/3/03-061/СБФ1 від 14 березня 2006 р. про спільну діяльність, військовий прокурор Севастопольського гарнізону посилався на підписання цього договору неповноважною Міністерством оборони України особою, фіктивність цього договору, фактичну зміну цільового призначення земельної ділянки, на якій розташоване військове містечко, без прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Статтями 239, 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, у разі вчинення такого правочину з перевищенням повноважень – лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Із змісту довіреності, виданої Міністром оборони України Грищенком А.С. 9 березня 2006 р., вбачається, що начальнику Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України Мельнику В.Л. було надано право укладати від імені Міністерства оборони України договори про пайову участь у будівництві житла лише у разі прийняття відповідних рішень Тендерним комітетом Міністерства оборони України або Міністром оборони України та за погодженням Директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України.

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином.

Розглядаючи вимоги про визнання недійсним інвестиційного договору № 10/3/03-061/СБФ1 від 14 березня 2006 р. та відмовляючи у їх задоволенні, суд зазначені вимоги законів не врахував та не дослідив обставини щодо вчинення сторонами договору дій, спрямованих на досягнення його правових наслідків (виконання сторонами всіх обов’язків за договором); щодо прийняття Тендерним комітетом Міністерства оборони України або Міністром оборони України відповідних рішень про укладення оскаржуваного інвестиційного договору та схвалення Міністерством оборони України укладеного від його імені інвестиційного договору № 10/3/03-061/СБФ1 від 14 березня 2006 р.

Предметом договору № 10/3/03-061/СБФ1 від 14 березня 2006 р. є спільна діяльність сторін по проектування та будівництва об’єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового торгівельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на земельній ділянці, що знаходиться в межах військового містечка, за адресою: АР Крим, м. Севастополь, Балаклавський р-н, с. Флотське, де знаходяться об’єкти військової частини.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про використання земель оборони” та ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Вичерпний перелік використання земель оборони в господарських цілях визначено ст. 4 вказаного закону.

Передача земель оборони в якості пайового внеску у житловій забудові чинним законодавством не передбачена.

Згідно ч. 2 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про надання цих земель у користування.

Будь-якого рішення щодо зміни зміна цільового призначення земельної ділянки, розташованої на території військового містечка, органами виконавчої влади або місцевого самоврядування не приймалось.

Судами не дано правової оцінки зазначеним обставинам, незважаючи на те, що вони мають суттєве значення для правильного вирішення справи та саме їх наявністю обґрунтовувались позовні вимоги.

З огляду на викладене, постанова Вищого господарського суду України від 2 вересня 2008 р., постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 5 травня 2008 р. та рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 березня 2008 р. підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 111-17 – 111-20ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити

Постанову Вищого господарського суду України від 2 вересня 2008 р., постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 5 травня 2008 р. та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 березня 2008 р. скасувати.

Справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Господарські суди не з’ясували питання про правовий режим спірного майна, яке перебувало у володінні і користуванні ЗАТ, а також чи має ЗАТ право розпоряджатися ним як власник і не надали належної оцінки вказаним обставинам
  2. Відповідно до ст. 6 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України
  3. При вилученні земельної ділянки не існувало добровільної відмови землекористувача від права на користування такою спірною земельною ділянкою, оскільки не було згоди Міністра оборони України або його доручення начальнику розквартирування військ та капітального будівництва на передачу земель у вільні землі м. Феодосія
  4. Вирішуючи питання про прийняття відмови позивача від позову, господарський суд зобов’язаний перевірити чи не суперечить така відмова законодавству та чи не порушуються внаслідок цього чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Водночас, господарський суд повинен роз’яснити сторонам наслідки вчинення відповідної процесуальної дії та перевірити, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін
  5. Право сторони на відмову від позову, і відповідно від касаційної скарги не суперечить положенням ст. 22 ГПК України. Господарський суд не приймає відмови від позову, якщо це суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Август 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031