юридичні консультації

В силу приписів статті 21 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” та підпункту а) пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України “Про управління об’єктами державної власності” Фонд державного майна України здійснює управління корпоративними правами держави лише в порядку та в межах повноважень, визначених Кабінетом Міністрів України

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17 лютого 2009 р. (витяг)

У жовтні 2007 р. заступник Генерального прокурора України звернувся до господарського суду з вказаним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, мотивуючи його тим, що 29 травня 2007 р. на підставі постанови Кабінету Міністрів України “Про вдосконалення управління атомно-промисловим комплексом” від 29 грудня 2006 р. № 1854 та постанови Кабінету Міністрів України “Деякі питання державного концерну “Укратомпром” від 14 березня 2007 р. № 456 між Концерном та Фондом було укладено договір доручення № 331 на здійснення функцій з управління державними корпоративними правами, за умовами якого останній передав, а Концерн прийняв на себе здійснення повноважень з управління належними державі простими іменними акціями в кількості 317 819 106 штук номінальною вартістю 0,25 грн. кожна, на загальну 79 454 776,50 грн., що становить 75,22% акцій статутного фонду ВАТ “Турбоатом”.

На підставі вказаного договору 27 серпня 2007 р. Фонд видав довіреність №487, якою доручив Риковій Нелі Володимирівні – виконавчому директору з корпоративних ризиків державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (далі – НАЕК “Енергоатом”), представляти інтереси Фонду та Концерну (виконувати права акціонера ВАТ “Турбоатом”) на загальних зборах акціонерів даного товариства, які відбулися 28 серпня 2007 р.

Посилаючись на те, що довіреність видана Фондом у порушення вимог частин 1-3 статті 13, частини 3 статті 92, статей 170, 173 Цивільного кодексу України, оскільки останній на момент її підписання не мав повноважень з управління корпоративними правами держави у ВАТ “Турбоатом” в зв’язку із зупиненням дії вищезазначених постанов Кабінету Міністрів України Указом Президента України від 13 серпня 2007 р. № 706/2007, заступник Генерального прокурора України просив суд про задоволення позовних вимог.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16 квітня 2008 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18 червня 2008 р., у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 28 жовтня 2008 р. зазначені судові рішення залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 22 січня 2009 р. за касаційним поданням Генерального прокурора України порушено провадження з перегляду у касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

У касаційному поданні ставиться питання про скасування оскаржуваної постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування подання зроблено посилання на різне застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, а також порушення судом касаційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Фонд та Концерн не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Генеральної прокуратури України, Кабінету Міністрів України, ТОВ “Компанія з управління активами “Сварог Ессет Менеджмент” і ВАТ “Турбоатом”, обговоривши доводи касаційного подання та перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України виходив із того, що Фонд в силу статей 3, 4, 7 Закону України “Про управління об’єктами державної власності” та статті 41 Закону України “Про господарські товариства” здійснював управління корпоративними правами держави, а відтак мав відповідні повноваження на видачу довіреності № 487 від 27 серпня 2007 р.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до статті 3 Закону України “Про управління об’єктами державної власності” об’єктами управління державної власності, зокрема, є корпоративні права, що належать державі у статутних фондах господарських організацій.

Статтею 4 цього Закону визначено коло суб’єктів управління об’єктами державної власності, до якого входять Кабінет Міністрів України та Фонд державного майна України.

Водночас статтею 21 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що саме Кабінет Міністрів України здійснює відповідно до закону управління об’єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об’єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб’єктам господарювання.

За частиною 2 статті 22 вказаного Закону Кабінет Міністрів України контролює здійснення переданих ним повноважень і несе відповідальність за результати їх здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України “Про управління об’єктами державної власності” Кабінет Міністрів України є суб’єктом управління, що визначає об’єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об’єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб’єктам управління, визначеним цим Законом.

Також підпунктом а) пункту 3 частини 1 статті 7 цього ж Закону передбачено, що Фонд державного майна України здійснює управління корпоративними правами держави лише в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, в силу приписів вищезазначених норм вбачається, що саме Кабінет Міністрів України здійснює управління об’єктами права державної власності та корпоративними правами держави як безпосередньо, так і через уповноважені ним органи державної виконавчої влади, у зв’язку з чим не можна погодитися з висновкам судів нижчих інстанцій про те, що Фонд в силу закону мав достатній обсяг повноважень для видачі оспорюваної довіреності.

Слід також зазначити, що за частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 13 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не зловживати правом в інших формах.

Згідно з частиною 3 статті 92 Кодексу орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ВАТ “Турбоатом” було засноване відповідно до рішення Фонду від 31 січня 1996 р. шляхом перетворення державного підприємства “Науково-виробниче об’єднання “Турбоатом” у відкрите акціонерне товариство.

Відповідно до пункту 3 Порядку управління акціями (частками), які перебувають у державній власності, господарських товариств, створених за участю Фонду державного майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2001 р. № 518, у разі коли внеском держави до статутного фонду товариства є цілісний майновий комплекс, представником для участі у загальних зборах призначається посадова особа центрального органу виконавчої влади.

Перелік органів виконавчої влади визначений Указом Президента України від 19 грудня 2005 р. №1784/2005 “Про внесення змін до Схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади”.

Виходячи з викладеного, функція здійснення представницьких повноважень від імені держави на загальних зборах акціонерів ВАТ “Турбоатом” належала виключно посадовій особі центрального органу виконавчої влади, а тому довіреність, видана службовій особі НАЕК “Енергоатом”, що не є посадовою особою центрального органу виконавчої влади, не відповідає вимогам закону.

Також безпідставним є висновок судів нижчих інстанцій про чинність постанови Кабінету Міністрів України “Про вдосконалення управління атомно-промисловим комплексом” від 29 грудня 2006 р. №1854 та постанови Кабінету Міністрів України “Деякі питання державного концерну “Укратомпром” від 14 березня 2007 р. №456 на момент видачі оспорюваної довіреності, оскільки дію вищезазначених постанов було зупинено Указом Президента України від 13 серпня 2007 р. №706/2007, що набрав чинності 15 серпня 2007 р.

Наведене свідчить про те, що Фонд на час підписання довіреності №487 від 27 серпня 2007 р. та проведення загальних зборів акціонерів ВАТ “Турбоатом”, що відбулися 28 серпня 2007 р., не мав повноважень на управління корпоративними правами держави у зазначеному товаристві, а Рикова Н.В. відповідно не мала повноважень представляти державу в особі Фонду та Концерну на проведених загальних зборах.

За частиною 8 статті 41 Закону України “Про господарські товариства” загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають згідно із статутом товариства більш як 60 відсотків голосів.

Оскільки рішення загальних зборів ВАТ “Турбоатом”, що відбулися 28 серпня 2007 р., приймалися за відсутності належно уповноваженого представника акціонера, що володіє більш ніж 75% акцій товариства, передчасним є висновок судів нижчих інстанцій про законність вищезазначених рішень.

За таких обставин всі ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому суду необхідно з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін, оцінити правовий зміст заявлених позовних вимог і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 11117-11121Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 28 жовтня 2008 р., постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18 червня 2008 р. та рішення Господарського суду Харківської області від 16 квітня 2008 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Вирішуючи спори про визнання недійсними актів державних органів, господарським судам слід враховувати, що акт державного чи іншого органу управління повинен бути прийнятих у межах компетенції відповідного органу, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб, відповідати вимогам діючого законодавства і бути прийнятим у формі та в порядку, визначеному законом
  2. Відповідно до частин 2, 3 ст. 331 ЦК України, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Необхідність прийняття закінчених будівництвом об’єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, обумовлена приписами ч. 3 ст. 18 Закону України “Про основи містобудування”
  3. Господарські суди прийшли до помилкового висновку щодо законності вилучення з користування державного лісогосподарського об’єднання і передачі в довгострокову оренду об’єднанню громадян спірної земельної ділянки сільською радою, оскільки відповідно до ст. 15 Лісового кодексу України вилучення земельної ділянки із лісового фонду, яка відноситься до лісів першої групи, здійснюється Кабінетом Міністрів України
  4. У разі, коли орендоване нерухоме майно набуває статусу об’єкту державної власності, який має загальнодержавне значення, що згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” виключає подальшу можливість здачі в оренду такого майна, договір оренди підлягає розірванню на підставі статті 652 ЦК України
  5. Відповідно до ст. 6 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Август 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031