юридичні консультації

Вирішуючи спір про стягнення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, судам слід перевірити, чи була передбачена державним бюджетом на відповідний рік достатня кількість коштів для погашення кредиторської заборгованості за відповідною державною програмою

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 22 квітня 2008 р.

(витяг)

У серпні 2005 р. ВАТ “АТП-16351” (далі — АТП) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути з відповідачів 1 млн 211 тис. 550 грн збитків від пільгових перевезень пасажирів на приміських автобусних маршрутах загального користування за 2003—2004 рр.

В обґрунтування своїх вимог АТП послалося на те, що 26 лютого 2003 р. та 26 січня 2004 р. між ним та Дергачівською районною державною адміністрацію Харківської області (далі — Райдержадміністрація) було укладено договори на виплату компенсації за перевезення пільгового контингенту пасажирів, згідно з умовами яких остання зобов’язувалася сплатити АТП суму компенсації за перевезення пільгового контингенту пасажирів у межах показників, визначених Законом України від 26 грудня 2002 р. № 380-ІV “Про Державний бюджет України на 2003 рік” (далі — Закон № 380-ІV) та Законом України від 27 листопада 2003 р. № 1344-ІV “Про Державний бюджет України на 2004 рік” (далі — Закон № 1344-ІV). Витрати підприємства на здійснення безкоштовного перевезення пасажирів пільгової категорії за 2003—2004 рр. склали 1 млн 359 тис. 850 грн, проте Райдержадміністрація розрахувалася за надані послуги лише частково, посилаючись на те, що інших коштів на погашення вказаної заборгованості бюджетом передбачено не було.

Оскільки сума боргу, на думку позивача, виникла з вини Райдержадміністрації у зв’язку з тим, що остання не виконала покладеного на неї обов’язку щодо включення вказаної суми у видаткову частину бюджету, чим порушила вимоги п. 7 ст. 7 Бюджетного кодексу України (далі — БК), АТП просило суд про задоволення своїх позовних вимог.

Справу суди розглядали неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Харківської області від 5 червня 2007 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2007 р., позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 17 січня 2008 р. зазначену постанову апеляційного господарського суду залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 3 квітня 2008 р. за касаційним поданням Генерального прокурора України порушено провадження з перегляду у касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

У касаційному поданні ставиться питання про скасування оскаржуваної постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування подання зроблено посилання на невідповідність оскаржуваної постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, а також порушення судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Головне фінансове управління Харківської обласної державної адміністрації та головне управління промисловості, транспорту і зв’язку Харківської обласної державної адміністрації не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Генеральної прокуратури України, АТП, Райдержадміністрації, управління праці та соціального захисту населення Райдержадміністрації, обговоривши доводи касаційного подання та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, Господарський суд Харківської області, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що Райдержадміністрація, приймаючи від позивача розшифровки до актів звіряння на отримання компенсації і фактичних затрат від пільгових перевезень пасажирів та повністю погоджуючись із сумою заборгованості, у порушення вимог чинного законодавства не подавала бюджетні запити (замовлення) про надання бюджетної субвенції для погашення кредиторської заборгованості за відповідною державною програмою, у зв’язку з чим перед позивачем утворився борг.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Під час розгляду справи судами було встановлено, що 26 лютого 2003 р. та 26 січня 2004 р. між АТП та Райдержадміністрацію було укладено договори на виплату компенсації за перевезення пільгового контингенту пасажирів, згідно з умовами яких остання зобов’язувалася сплатити АТП суму компенсації за перевезення пільгового контингенту пасажирів у межах показників, визначених Законом № 380-ІV та Законом № 1344-ІV.

Відповідно до ч. 5 ст. 51 БК розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

За п. 2 ч. 1 ст. 97 цього Кодексу до трансфертів, які надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам, зокрема входять субвенції на здійснення програм соціального захисту, у тому числі на компенсацію виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Зі змісту ч. 6 ст.. 51 БК вбачається, що будь-які зобов’язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов’язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов’язань не можуть здійснюватися.

Згідно зі ст. 102 БК видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті “б” п. 4 ч. 1 ст. 89 цього Кодексу (до яких також включено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян), фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256, фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.

Пункт 4 вказаного Порядку передбачає, що перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державним казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов’язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

За умовами договорів від 26 лютого 2003 р. та від 26 січня 2004 р., укладених між позивачем та Райдержадміністрацію, остання зобов’язувалася сплатити АТП суму компенсації за перевезення пільгового контингенту пасажирів лише у межах показників, визначених Законом № 380-ІV та Законом № 1344-ІV.

Судами було встановлено, що згідно з довідкою відділення державного казначейства у Дергачівському районі Харківської області у 2003 р. з Державного бюджету України було отримано субвенції на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян у розмірі 78 тис. 600 грн, а у 2004 р. — 221 тис. 700 грн. Вказані бюджетні кошти були розподілені між позивачем та ВАТ “ХАТП-16330”, що також підтверджується наявними у матеріалах справи довідками Райдержадміністрації.

Разом з цим, задовольняючи позов, суди не перевірили, чи була передбачена у державному бюджеті на відповідні роки достатня кількість коштів на фінансування державних програм соціального захисту, передбачених у підпункті “б” п. 4 ч. 1 ст. 89 БК, а відтак чи існувала реальна можливість отримання позивачем в повному обсязі компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян у разі дотримання відповідачами покладених на них обов’язків щодо направлення бюджетних запитів (замовлень) про надання бюджетної субвенції для погашення кредиторської заборгованості за відповідною державної програмою.

Вказана обставина має істотне значення для правильного вирішення спору, проте суд не неї уваги не звернув та залишив без належної правової оцінки.

Крім того, задовольняючи позов, місцевий господарський суд стягнув за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів солідарно з відповідачів на користь АТП 1 млн 211 тис. 550 грн боргу та судові витрати.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 БК обов’язок по веденню бухгалтерського обліку всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, а також здійснення за поданням органів стягнення повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету, покладено на Державне казначейство України.

Проте суд, стягуючи суму боргу з державного бюджету, вказану особу до участі у справі не залучив.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 104 та п. 3 ч. 2 ст. 11110ГПК, якими визначено підстави для скасування або зміни судових рішень судами апеляційної та касаційної інстанцій, у будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду є порушення норм процесуального права, якщо господарський суд прийняв рішення, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Разом з тим, ні апеляційний господарський суд, ні Вищий господарський суд України вказані вимоги закону не виконали та залишили без змін рішення суду першої інстанції за наявності безумовних підстав для його скасування.

За таких обставин всі ухвалені у даній справі судові рішення є незаконними та необґрунтованими у зв’язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому суду необхідно встановити дійсні права та обов’язки сторін і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 11117—11121 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційне подання Генерального прокурора України задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 17 січня 2008 р., постанову Харківського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2007 р. та рішення Господарського суду Харківської області від 5 червня 2007 р. скасувала і передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Встановивши факт існування між сторонами зобов’язальних відносин щодо купівлі-продажу електроенергії та розрахунків за неї на підставі двостороннього договору, суд не врахував положення цього договору, якими передбачено, що сторони визнають свої зобов’язання за Договором між членами оптового ринку електричної енергії України від 15 листопада 1996 р. (далі — ДЧОРЕ) (пункт 2.1); платежі за фактично продану Товариством електроенергію здійснюються відповідно до Інструкції про порядок використання коштів оптового ринку електричної енергії України, яка є додатком до ДЧОРЕ (пункт 4.2); оплата електроенергії коштами здійснюється з розподільчого рахунку, відкритого відповідно до чинних нормативних актів України, які регулюють порядок розрахунків за електроенергію (пункт 4.3). Кошти в першу чергу спрямовуються на погашення заборгованості відповідно до Графіка (Додаток 6) і тільки після її погашення спрямовуються на погашення заборгованості, яка виникла після підписання цього договору (пункт 4.6). Господарські суди не застосували до спірних відносин положення статті 15і Закону «Про електроенергетику», якою встановлено порядок проведення розрахунків на потовому ринку електричної енергії. Цей порядок передбачає, що для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожитку електричну енергію енергопостачальними, які здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи та оптовий постачальник електричної енергії, яким є державне підприємство «Енергоринок», відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання (раніше вони називалися розподільчі рахунки). Такі рахунки призначені для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії. Порушення норм матеріального права, допущені судом при розгляді справи, є підставою для скасування постановлених судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суд першої інстанції
  2. Достатньою підставою для розірвання договору оренди є будь-яка обставина, передбачена ст. 783 ЦК України та ч. 3 ст. 26 Закону «Про оренду державного та комунального майна»
  3. Порушення справи про банкрутство суб’єкта підприємницької діяльності не змінює його статусу контролюючого органу стосовно податків та не позбавляє відповідний податковий орган статусу контролюючого органу стосовно податків і зборів (обов’язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів цим платником податків. Тому суд помилково застосував положення абзацу третього преамбули Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, як на підставу визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, надісланого такому платнику податків

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Август 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031