юридичні консультації

Відповідно до ст. 1173 ЦК України відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх владних повноважень, можливе лише за наявності такого елементу складу цивільного правопорушення, як протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 21 жовтня 2008 р.
(витяг)

 

У грудні 2005 р. товариство з обмеженою відповідальністю “Кримтеплоелектроцентраль” (далі — ТОВ) звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до Сімферопольської міської ради АР Крим (далі — Міськрада) про стагнення 3 млн 466 тис. 600 грн, посилаючись на те, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” на органи місцевого самоврядування покладено обов’язок по затвердженню тарифів на житлово-комунальні послуги. На виконання вимог цього Закону протягом 2004—2005 рр. позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням переглянути тарифи на послуги теплопостачання для населення на 2005 р., у зв’язку з чим останньому були надані на затвердження розрахунки економічно обґрунтованих витрат на відпуск теплоенергії. Оскільки відповідач надані розрахунки у встановленому порядку не розглянув, що призвело до завдання позивачу збитків внаслідок поставки теплової енергії за старими тарифами, ТОВ просило суд про задоволення своїх вимог.

Рішенням Господарського суду АР Крим від 4 квітня 2006 р. в позові відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2007 р. вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 15 квітня 2008 р. постанову апеляційного господарського суду залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 18 вересня 2008 р. за касаційним поданням виконувача обов’язків Генерального прокурора України порушено провадження з перегляду у касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

У касаційному поданні порушено питання про скасування оскаржуваної постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування подання зроблено посилання на різне застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, а також порушення судом касаційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Генеральної прокуратури України, ТОВ, Міськради, обговоривши доводи касаційного подання та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах України вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, Вищий господарський суд України виходив із того, що відповідач не виконав покладений на нього законом обов’язок щодо затвердження нових тарифів на постачання теплової енергії для населення на 2005 р., у результаті чого ТОВ вимушено було поставляти теплову енергію за старими тарифами та зазнало збитків, які і підлягають відшкодуванню у сумі 3 млн 466 тис. 600 грн.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 та ч. 2, 3 ст. 31 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” (з урахуванням Прикінцевих положень вказаного Закону) з 1 січня 2005 р. на органи місцевого самоврядування покладено обов’язок по встановленню та затвердженню цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до наданих виконавцями/виробниками розрахунків економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Згідно з ч. 4 ст. 31 цього Закону у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов’язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Разом з цим, ч. 1 ст. 31 цього Закону передбачено, що порядок формування цін/тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг першої і другої груп, зокрема на послуги теплопостачання, (пункти 1, 2 ч. 1 ст. 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно з Прикінцевими положеннями Закону Кабінету Міністрів України було доручено протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 30 липня 2004 р., подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до законів, що випливають із цього Закону, а також привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Під час розгляду справи судами було встановлено, що протягом 2004—початку 2005 років позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням переглянути тарифи на послуги теплопостачання для населення, у зв’язку з чим подав останньому на затвердження розрахунки економічно обґрунтованих витрат на відпуск теплової енергії на 2005 р. Проте у розгляді даного питання на сесії ради було відмовлено в зв’язку з невиконанням Кабінетом Міністрів України покладеного на нього обов’язку щодо визначення порядку формування цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, що передбачено ч. 1 ст. 31 Закону.

За таких обставин, вирішуючи спір, судам необхідно було з’ясувати, чи існувала у Міськради реальна можливість виконати покладений на неї обов’язок щодо перегляду тарифів на теплопостачання за відсутності затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку формування цін/тарифів на вказаний вид житлово-комунальних послуг, а відтак, чи вбачаються в діях чи бездіяльності відповідача ознаки неправомірної поведінки, у результаті якої позивач зазнав збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Водночас, згідно зі ст. 1173 цього Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АР Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, зі змісту вищезазначеної норми вбачається, що відшкодування шкоди, завданої органом місцевого самоврядування при здійсненні ним своїх владних повноважень, можливе лише за наявності такого елементу складу цивільного правопорушення, як протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду.

Однак, зі змісту прийнятих у даній справі судових рішень вбачається, що дії чи бездіяльність Міськради щодо перегляду тарифів на послуги теплопостачання для населення у встановленому порядку судом не оцінювались і не були визнані неправомірними, оскільки такі вимоги позивачем не заявлялись. Відтак, висновок суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог є передчасним.

Крім того, відповідно до ст. 22 ЦК збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті доходи, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов’язання.

Проте, стягуючи з Міськради на користь ТОВ 3 млн 466 тис. 600 грн збитків, Севастопольський апеляційний господарський суд у своєму рішенні послався лише на наявність висновку судово-економічної експертизи та належним чином не обґрунтував дану суму, не перевірив, у чому полягає наявність збитків, не провів розрахунок суми недоотриманого доходу позивача, а також не встановив причинний зв’язок між протиправною поведінкою відповідача (якщо така мала місце) та збитками.

Вказані обставини також залишилася поза увагою та оцінкою місцевого господарського суду.

Враховуючи наведе, всі ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому суду необхідно з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін, оцінити правовий зміст заявлених позовних вимог і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 11117—11121 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційне подання виконувача обов’язків Генерального прокурора України задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 15 квітня 2008 р., постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2007 р. та рішення Господарського суду АР Крим від 4 квітня 2006 р. скасувала, а справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні ст. 3 КАСУ, яку може бути передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між суб’єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов’язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб’єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб’єкта, а цей суб’єкт, відповідно, зобов’язаний виконувати вимоги та приписи такого суб’єкта владних повноважень. У тому ж випадку, коли суб’єкт, у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, не здійснюють у спірних правовідносинах владних управлінських функцій щодо іншого суб’єкта, з яким виник спір, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції та не повинен вирішуватись адміністративним судом
  2. Відповідно до ч. 1 ст. 63 ЦК України 1963 р. угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов’язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою
  3. Відповідно до ст. 22 ЦК України для застосування цивільно-правової відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає
  4. Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень
  5. ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Украйні» не ставить в залежність обов’язок щодо сплати штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів від наявності чи відсутності у підприємства прибутку, а вказує лише джерело сплати цих санкцій.

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Ноябрь 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930