юридичні консультації

Судами не було встановлено, чи дотримано позивачем при будівництві туристичного оздоровчого комплексу з кафе будівельні та природоохоронні норми

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 8 квітня 2008 р.
(витяг)

У травні 2007 р. товариство з обмеженою відповідальністю “Южний” (далі — Товариство) подало до Господарського суду Одеської області позов до Київської районної адміністрації Одеської міської ради (далі — Райдержадміністрація) та Одеської міської ради (далі — Міськрада) про визнання за позивачем права власності на туристичний оздоровчий комплекс з кафе загальною площею 6 тис. 428,7 кв. метрів, розташований на земельній ділянці площею 0,95 га, якому присвоєна поштова адреса: м. Одеса, провулок Маячний, 8. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем збудовано туристичний оздоровчий комплекс з кафе. Відповідно до положень ч. 2 ст. 331 ЦК право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Проте, Райдержадміністрація не затверджує акт державної комісії, що є підставою для отримання правовстановлюючих документів, чим порушує права позивача як власника майна.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26 червня 2007 р. позов задоволено. Визнано за позивачем право власності на туристичний оздоровчий комплекс з кафе загальною площею 6 тис. 428,7 кв. метрів, розташований на земельній ділянці площею 0,95 га, якому присвоєна поштова адреса: м. Одеса, провулок Маячний, 8.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 7 серпня 2007 р. вищевказане рішення суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11 грудня 2007 р. № 22/209-07-4492 рішення Господарського суду Одеської області від 26 червня 2007 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 7 серпня 2007 р. залишено без змін.

Рішення та постанови мотивовані тим, що відповідно до ст. 331 ЦК позивач набув право власності на новостворене майно. Крім того, судами не було встановлено порушення позивачем положень чинного законодавства у сфері містобудування при здійсненні будівництва.

Ухвалою Верховного Суду України від 13 березня 2008 р. порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 11 грудня 2007 р. № 22/209-07-4492 за касаційною скаргою Райдержадміністрації, де поставлено питання про скасування цієї постанови, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 7 серпня 2007 р. і рішення Господарського суду Одеської області від 26 червня 2007 р. та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права та невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України.

Заслухавши доповідача, представників Генеральної прокуратури України і Товариства та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановили суди, згідно з актом узгодження місця розташування об’єкту, затвердженого на засіданні комісії по узгодженню місць розташування об’єктів у м. Одесі від 18 жовтня 2002 р. (протокол № 5), вказана комісія погодила розташування туристичного оздоровчого комплексу з кафе в прибережній зоні в м. Одесі.

Виконком Міськради рішенням від 7 березня 2003 р. № 110 позивачу надав дозвіл на будівництво туристичного оздоровчого комплексу з кафе на земельних ділянках загальною площею 0,95 га за зазначеною адресою. Міськрада рішенням від 26 березня 2003 р. № 1090-ХХІV затвердила проект відведення земельних ділянок та надала в оренду позивачу земельну ділянку загальною площею 0,95 га відповідно до вказаної адреси для будівництва, експлуатації та обслуговування туристичного оздоровчого комплексу з кафе.

На виконання вказаного рішення органу місцевого самоврядування 16 квітня 2003 р. між позивачем та Міськрадою укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 21 квітня 2003 р. за № 768/801.

У зв’язку із закінченням будівництва розпорядженням Райдержадміністрації від 19 квітня 2007 р. № 416 призначена державна комісія для прийняття в експлуатацію туристичного оздоровчого комплексу. Проте Райдержадміністрація не затвердила акт державної комісії.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що відповідно до ст. 331 ЦК позивач набув право власності на новостворене майно. При цьому зазначено, що судами не було встановлено порушень з боку позивача положень чинного законодавства у сфері містобудування при здійсненні будівництва.

Проте такий висновок не ґрунтується на обставинах справи та вимогах закону.

Як встановлено ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України та ст. 60 ЗК з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Частиною 1 ст. 90 Водного кодексу України встановлено, що прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов’язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Пунктом 5.28 Наказу Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 р. № 44 “Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. ДБН 360-92” передбачено, що у приморських курортах підлягає охороні зона суворого режиму (перша зона санохорони), включаючи прибережну смугу моря, пляжі і територію, що прилягає до пляжів, завширшки не менше 100 метрів, яка повинна використовуватися переважно для організації зелених насаджень загального користування, набережних, бульварів, скверів, кліматолікувальних споруд, спортивних і дитячих майданчиків.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 376 ЦК житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Прокуратура Київського району м. Одеси провела додаткову перевірку додержання вимог природоохоронного, містобудівного та земельного законодавства при розміщенні Товариством туристичного оздоровчого комплексу і встановила, що згідно відповідного висновку “Укрінвестекспертизи” комплекс повинен розташовуватися за межами водоохоронної зони, а в дійсності він розташований на відстані 6—19 метрів до рівня води.

Суди не дали належної оцінки зазначеним вимогам закону, у зв’язку з чим постановлені по справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід встановити, чи дотримано позивачем при будівництві туристичного оздоровчого комплексу з кафе будівельні та природоохоронні норми.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 11117—11121ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу Райдержадміністрації задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 11 грудня 2007 р. № 22/209-07-4492, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 7 серпня 2007 р. і рішення Господарського суду Одеської області від 26 червня 2007 р. скасувала, а справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

 

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Судами не було встановлено, чи дотримано позивачем своєчасності направлення повідомлення про припинення договору оренди
  2. Аналіз змісту спірного договору свідчить, що в строкове платне користування позивачу були передані підвальне приміщення та два навчальні класи. Крім того, цей договір спрямований на встановлення і регулювання виключно орендних правовідносин. Будь-яких доказів із приводу того, що існував договір про безоплатне користування майном, позивачем не було надано
  3. На порушення вимог закону судом не було залучено до участі у справі Сарненську міжрайонну ДПІ, інтереси якої були порушені. Крім того, не було досліджено питання наявності податкового боргу у платника податку
  4. Частиною 3 ст. 21 КАСУ встановлено заборону щодо об’єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
  5. Пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1999 р. № 1482 “Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності” встановлено, що передача оформляється актом приймання-передачі.

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Май 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031