юридичні консультації

Оскільки між позивачем та відповідачем зобов’язання виникли на підставі адміністративного акта внаслідок реструктуризації, а не на підставі договору про відступлення права вимоги, то до спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення закону, що регулюють правовідносини стосовно правочинів про відступлення права вимоги

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 30 вересня 2008 р.
(витяг)

У червні 2006 р. державне підприємство “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” (далі — ДП) пред’явило у Господарському суді м. Києва позов до державної акціонерної компанії “Хліб України” (далі — ДАК) про стягнення заборгованості в сумі 8 тис. 241 грн. Вимоги позивача мотивовані тим, що відповідач за розподільчим балансом передав недійсну вимогу при утворенні ДП, що згідно зі ст. 519 ЦК є підставою для застосування відповідальності.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 29 січня 2008 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 3 квітня 2008 р., позов задоволено. Судові рішення обґрунтовані тим, що відповідно до положень ст. 519 ЦК відповідач, як первісний кредитор, має відповідати перед позивачем, як новим кредитором, за недійсність переданої йому вимоги.

Постановою Вищого господарського суду України від 9 липня 2008 р. залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції з тих же самих мотивів.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 11 вересня 2008 р. за касаційною скаргою ДАК порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 9 липня 2008 р.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України з мотивів її невідповідності нормам матеріального права та різного застосування Вищим господарським судом України положень одного й того ж закону в аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача, представників ДАК, ДП, обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, Вищий господарський суд України погодився з висновками останнього стосовно того, що передана за розподільчим балансом внаслідок реструктуризації ДАК заборгованість є уступка недійсної вимоги.

Проте з такими висновками погодитись не можна.

Як встановлено судами, постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 2003 р. № 690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” шляхом виділення зі складу підприємства ДАК створено позивача, та віднесено його до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

На виконання п. 3 зазначеної постанови, між позивачем та відповідачем підписано розподільчий баланс станом на 31 липня 2003 р. та акт приймання-передачі дебіторської заборгованості за цим балансом, що були погоджені протоколом від 2 вересня 2003 р. №5 Урядової комісії з реструктуризації ДАК, відповідно до яких, до позивача переходить право вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанов Кабінету Міністрів України.

Отже, враховуючи, що між позивачем та відповідачем зобов’язання виникли на підставі адміністративного акта внаслідок реструктуризації, а не на підставі договору про відступлення права вимоги, то до спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення закону, що регулюють правовідносини стосовно правочинів про відступлення права вимоги.

Враховуючи викладене, всі прийняті судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 11117—11120 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу ДАК задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 9 липня 2008 р. у справі № 12/587, постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 квітня 2008 р. та рішення Господарського суду м. Києва від 29 січня 2008 р. скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Застосовуючи положення ст. 214 Цивільного кодексу УРСР у редакції Закону України від 08.10.1999 р. № 1136-XIV, слід враховувати прикінцеві положення зазначеного Закону про те, що цей Закон не поширюється на правовідносини, які виникають з прострочення виконання грошового зобов’язання з оплатою населенням комунальних послуг
  2. Вимоги про стягнення штрафу, який нараховано під час дії мораторію, не можуть вважатися поточними вимогами і не можуть входити до складу грошових зобов’язань боржника
  3. Встановивши факт існування між сторонами зобов’язальних відносин щодо купівлі-продажу електроенергії та розрахунків за неї на підставі двостороннього договору, суд не врахував положення цього договору, якими передбачено, що сторони визнають свої зобов’язання за Договором між членами оптового ринку електричної енергії України від 15 листопада 1996 р. (далі — ДЧОРЕ) (пункт 2.1); платежі за фактично продану Товариством електроенергію здійснюються відповідно до Інструкції про порядок використання коштів оптового ринку електричної енергії України, яка є додатком до ДЧОРЕ (пункт 4.2); оплата електроенергії коштами здійснюється з розподільчого рахунку, відкритого відповідно до чинних нормативних актів України, які регулюють порядок розрахунків за електроенергію (пункт 4.3). Кошти в першу чергу спрямовуються на погашення заборгованості відповідно до Графіка (Додаток 6) і тільки після її погашення спрямовуються на погашення заборгованості, яка виникла після підписання цього договору (пункт 4.6). Господарські суди не застосували до спірних відносин положення статті 15і Закону «Про електроенергетику», якою встановлено порядок проведення розрахунків на потовому ринку електричної енергії. Цей порядок передбачає, що для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожитку електричну енергію енергопостачальними, які здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи та оптовий постачальник електричної енергії, яким є державне підприємство «Енергоринок», відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання (раніше вони називалися розподільчі рахунки). Такі рахунки призначені для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії. Порушення норм матеріального права, допущені судом при розгляді справи, є підставою для скасування постановлених судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суд першої інстанції
  4. Порушення справи про банкрутство суб’єкта підприємницької діяльності не змінює його статусу контролюючого органу стосовно податків та не позбавляє відповідний податковий орган статусу контролюючого органу стосовно податків і зборів (обов’язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів цим платником податків. Тому суд помилково застосував положення абзацу третього преамбули Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, як на підставу визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, надісланого такому платнику податків
  5. Сторони договору оренди майна інших форм власності (окрім державного та комунального майна) можуть обумовити про незастосування до договірних правовідносин положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. Якщо ж така умова в договорі відсутня, то вказаний Закон може застосовуватися

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Май 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031