юридичні консультації

Аналіз змісту спірного договору свідчить, що в строкове платне користування позивачу були передані підвальне приміщення та два навчальні класи. Крім того, цей договір спрямований на встановлення і регулювання виключно орендних правовідносин. Будь-яких доказів із приводу того, що існував договір про безоплатне користування майном, позивачем не було надано

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 25 березня 2008 р.
(витяг)
У жовтні 2005 р. Асоціація підприємств та організацій по сприянню розвитку спортивної стрільби “Україна-Спорт” подала до Господарського суду м. Києва позов до Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” (далі — НТУУ КПІ) про стягнення 29 тис. 110 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що з 1 квітня 2000 р. по 1 квітня 2003 р. відповідачем із порушенням чинного законодавства здійснювалось нарахування позивачу орендної плати за договором оренди від 13 грудня 2000 р. № 192. Зокрема, позивач переплатив за теплову енергію, водопостачання, орендну плату та податок на землю.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Під час нового розгляду позивач змінив предмет позову та просив стягнути з відповідача 39 тис. 352 грн безпідставно отриманих коштів, у тому числі 12 тис. 53 грн переплати по орендній платі, 14 тис. 216 грн витрат по оплаті теплової енергії, 1 тис. 82 грн переплати за водопостачання, а також 12 тис. 94 грн податку на землю.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22 серпня 2007 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 7 тис. 500 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Рішення обґрунтовано тим, що матеріалами справи підтверджено переплату за орендну плату у розмірі стягнутої суми. Щодо переплати за водопостачання, то у цій частині відмовлено у позові у зв’язку з пропуском строку позовної давності, оскільки рахунки за воду виставлялись в період з 1 січня 2000 р. по 31 грудня 2000 р. У частині переплати за теплову енергію суд відмовив у позові, так як позивач не обґрунтував у цій частині позовні вимоги. Щодо сплати податку на землю, то відповідачем вірно здійснювалось нарахування цього податку.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2007 р. вищевказане рішення суду скасовано. Позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 39 тис. 422 грн надмірно сплачених коштів.

Постановою Вищого господарського суду України від 24 січня 2008 р. № 16/652-36/587 постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2007 р. залишено без змін.

Ці постанови мотивовані тим, що відповідачем виставлялися рахунки з зазначенням сум, які перевищують розмір оренди, плату за теплову енергію та водопостачання. Щодо сплати земельного податку, то позивач не є його платником, оскільки не є користувачем земельної ділянки.

Ухвалою Верховного Суду України від 6 березня 2008 р. порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 24 січня 2008 р. № 16/652-36/587 за касаційною скаргою НТУУ КПІ, де поставлено питання про скасування цієї постанови та припинення провадження у справі. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України та рішенням Верховного Суду України.

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 13 грудня 2000 р. сторони уклали договір оренди № 192, за умовами якого відповідач передав, а позивач прийняв у строкове платне та користування приміщення по вул. Польовій у м. Києві, корпус фізвиховання № 24, підвальне приміщення площею 300,7 кв. метрів та два навчальні класи в підвальному приміщенні площею 198 кв. метрів.

Задовольняючи позов у частині стягнення переплати з орендної плати в сумі 12 тис. 53 грн та з оплати теплової енергії, суди апеляційної та касаційної інстанції виходили з того, що не всі приміщення відповідачем були надані у платне користування, а лише їх частина — 300,7 кв. метрів, а два навчальні класи передані у безоплатне користування.

Проте, такі висновки є безпідставними.

Так, згідно з ст. 2 Закону України від 10 квітня 1992 р. № 2269-XII “Про оренду державного та комунального майна” (далі — Закон № 2269-XII) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Договір № 192, який укладений між сторонами, має назву “На оренду нежилих приміщень Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Аналіз змісту цього договору свідчить, що в строкове платне користування позивачу були передані підвальне приміщення площею 300, 7 кв. метрів та два навчальні класи, площею 198 кв. метрів. Крім того, цей договір спрямований на встановлення і регулювання виключно орендних правовідносин. Будь-яких доказів із приводу того, що існував договір про безоплатне користування майном, позивачем не було надано.

Договір № 192 був укладений із терміном дії з 1 квітня 2000 р. по 1 квітня 2001 р.

При цьому сторони погодили розмір та порядок сплати орендної плати з урахуванням вимог, встановлених Законом № 2269-XII.

Суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що з 1 квітня 2000 р. по 1 квітня 2001 р. позивач повинен був сплачувати орендну плату в розмірі та в порядку передбаченому цим договором. У той же час, відповідачем виставлялись рахунки на оплату орендної плати, розмір яких перевищував той, що був погоджений сторонами в договорі № 192. Тому суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що позивачем переплачено 7 тис. 500 грн орендної плати, оскільки ним сплачувалась сума, більша, ніж орендна плата за користування приміщеннями площею 498,7 кв. метрів.

Щодо позовних вимог про стягнення безпідставно отриманих коштів у вигляді переплати за теплову енергію, водопостачання та податок на землю, то суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у їх задоволенні з наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, суд першої інстанції зробив вірний висновок про часткове задоволення позову.

Верховний Суд України в силу положень статей 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України і статтям 2, 39 Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ “Про судоустрій України” в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду першої інстанції. У зв’язку з цим наведений в ст. 11118ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 11117—11121 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу НТУУ КПІ задовольнила частково: постанову Вищого господарського суду України від 24 січня 2008 р. № 16/652-36/587 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2007 р. скасувала, а рішення Господарського суду м. Києва від 22 серпня 2007 р. залишила в силі.

 

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Товариство пред’явило позов про розірвання договору і повернення майна на законних підставах, так як згідно зі ст. 770 ЦК України до нового власника майна переходять права і обов’язки наймодавця відносно майна, переданого у користування відповідачу по договору, а оскільки користувач використовує майно не за призначенням визначеного умовами договору, то суди з дотриманням вимог ст. 188 ГК України та ст. 783 ЦК України обґрунтовано розірвали договір безоплатного користування майном
  2. На порушення вимог закону судом не було залучено до участі у справі Сарненську міжрайонну ДПІ, інтереси якої були порушені. Крім того, не було досліджено питання наявності податкового боргу у платника податку
  3. Здійснення сплати платежів за користування орендованим майном не є безспірною ознакою продовження договору оренди, термін дії якого закінчився
  4. Судами не було встановлено, чи дотримано позивачем своєчасності направлення повідомлення про припинення договору оренди
  5. Відповідно до абзацу 2 ч. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” дія мораторію поширюється на нараховану позивачем пеню, а суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, як плати за користування коштами, підлягають стягненню

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Ноябрь 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930