юридичні консультації

Відповідно до ч. 3 ст.. 33 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі припиняється за наявності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 22 квітня 2008 р.

(витяг)

У січні 2007 р. виконавчий комітет Донецької міської ради (далі — Виконком) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Фрекен Бок” (далі — ТОВ), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив зобов’язати відповідача повернути земельну ділянку загальною площею 0,1350 га, що знаходиться у м. Донецьку, та привести її у належний стан шляхом знесення самовільно збудованих об’єктів та кафе з літнім майданчиком.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що 31 березня 2003 р. між ним та ТОВ було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки для розміщення кафе з літньою площадкою строком до 18 грудня 2003 р.. Оскільки даний договір не поновлювався на новий строк, іншого договору оренди вказаної земельної ділянки сторони не укладали, проте відповідач продовжує користуватися спірною ділянкою, Виконком просив суд про задоволення позовних вимог.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 25 червня 2007 р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 5 вересня 2007 р., позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 29 січня 2008 р. зазначені судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 3 квітня 2008 р. за касаційною скаргою Виконкому порушено провадження з перегляду у касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскаржуваної постанови з підстав порушення судом касаційної інстанції норм матеріального права.

Виконком та ТОВ не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення судів першої й апеляційної інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України виходив із того, що судами не встановлено правового статусу розташованої на спірній ділянці будівлі. Крім того, суди не надали правової оцінки розд. 5 договору оренди від 31 березня 2003 р. та не з’ясували правові підстави для знесення існуючих на земельній ділянці кафе та літньої площадки.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Під час розгляду даної справи судами було встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 6 лютого 1996 р. відповідач придбав у комерційно-торгової асоціації “Справа всіх” кафе павільйонного типу, розташоване у м. Донецьку.

За ст. 116 ЗК (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Судами також встановлено, що 31 березня 2003 р. на підставі рішення Виконкому від 15 грудня 2002 р. №623/11 між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,1350 га, що знаходиться у м. Донецьку.

Згідно з умовами п. 2.1 вищезазначеного договору вказана угода укладена строком до 18 грудня 2003 р., по закінченні якого орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін за умови письмового повідомлення про це орендодавця не пізніше, ніж за три місяці до закінчення договору.

Пунктом 4.2 цього договору передбачено обов’язок орендаря у належному стані повернути орендодавцю спірну земельну ділянку після закінчення строку оренди в тижневий термін згідно акту прийому-передачі.

Зі змісту ст. 31 Закону України від 6 жовтня 1998 р. № 161-ХІV “Про оренду землі” (далі — Закон № 161-ХІV) договір оренди землі припиняється зокрема у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 цього Закону у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Судами встановлено, що позивач направив на адресу відповідача лист-повідомлення №01/12-318 від 16 січня 2007 р., в якому зазначив про неможливість поновлення договору оренди спірної земельної ділянки. Копія вказаного листа, а також копії квитанції і поштового повідомлення про його вручення відповідачу наявні у матеріалах даної справи.

За ч. 1 ст. 34 Закону № 161-ХІV у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій правомірно виходили із того, що договір оренди спірної земельної ділянки припинив свою дію, у зв’язку з чим вказана ділянка підлягає поверненню орендодавцю.

Зі змісту ст. 24 Закону України від 20 квітня 2000 р. № 1699-ІІІ “Про планування і забудову територій” вбачається, що фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об’єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов’язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об’єкта містобудування. Разом з цим, дозвіл на будівництво об’єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

Згідно зі ст. 376 ЦК житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Крім того, за умовами ч. 4 вказаної статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Слід також зазначити, що за ст. 417 ЦК у разі припинення права користування земельною ділянкою, на якій була споруджена будівля (споруда), власник земельної ділянки та власник цієї будівлі (споруди) визначають правові наслідки такого припинення. У разі недосягнення домовленості між ними власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі (споруди) її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування.

Під час розгляду справи Господарським судом Донецької області та Донецьким апеляційним господарським судом встановлено, що ТОВ не має належного дозволу, а також належно затвердженого проекту, які передбачені законодавством, на будівництво об’єкта містобудування, розташованого у м. Донецьку. Це також підтверджується матеріалами справи. Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанції мотивовано виходили з того, що відповідач здійснив самочинне будівництво на спірній земельній ділянці, а відтак вказане майно відповідно до діючого законодавства підлягає знесенню.

За таких обставин Донецький апеляційний господарський суд зробив правильний висновок про обґрунтованість позовних вимог та правомірно залишив в силі законне рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено.

Отже, у Вищого господарського суду України не було визначених ГПК підстав для скасування законних і обґрунтованих рішень судів нижчих інстанції, у зв’язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням статей 125, 129 Конституції України, статей 2, 39 Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ “Про судоустрій України” щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законної постанови суду апеляційної інстанції. Отже, наведений у статті 11118ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для залишення в силі Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України постанови Донецького апеляційного господарського суду від 5 вересня 2007 р..

Керуючись статтями 49, 84, 11117—11120 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу Виконкому задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 29 січня 2008 р. скасувала, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 5 вересня 2007 р. залишила в силі.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. При розгляді справ про поновлення строку дії договорів найму (оренди на новий строк, судам необхідно врахувати, що після закінчення строку договору він може бути продовжений на такий саме строк, на який він укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені орендодавцем протягом одного місяця після закінчення строку договору
  2. Відповідно до частини першої статті 285 ГК та частини третьої статті 17 Закону “Про оренду державного та комунального майна” орендар може реалізувати надане йому переважне право на продовження строку дії договору оренди тільки в тому обсязі, коли після його закінчення орендодавець має намір передати об’єкт оренди іншій особі
  3. Відповідно до ст. 110 ГПК України касаційне подання може бути подане протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили. Якщо встановлений законом строк пропущено, суд може визнати причину пропуску строку поважного і відновити пропущений трок, як це передбачено ст. 53 цього Кодексу
  4. Згідно з частинами 2, 3 ст. 51 ГПК України строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку, а у випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший, наступний за ним робочий день
  5. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов про розірвання договору оренди нежилого приміщення дійшов правильного висновку про те, що факт використання третіми особами цих приміщень після закінчення терміну дії угод про їх спільне використання із сторонами договору, є фактично використанням цих приміщень без погодження з орендодавцем. Що в свою чергу у відповідності до умов договору та норм закону, що регулює оренді правовідносини, є підставою для дострокового розірвання договору за рішенням суду

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Ноябрь 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930