юридичні консультації

Оспорюваний проект відведення земельної ділянки не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов’язків, а є лише невід’ємною частиною договору оренди. Право на відповідне користування земельною ділянкою виникає на підставі договору оренди, укладеного у встановленому законом порядку

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 11 березня 2008 р.

(витяг)

 

У червні 2007 р. Харківська міська рада (далі — Міськрада) звернулась у Господарський суд Харківської області з позовом до комунального підприємства “Міськпроект” (далі — КП) про визнання недійсним проекту відведення земельної ділянки товариства з обмеженою відповідальністю “Таміра” (далі — ТОВ) для проектування будівництва та експлуатації універсального оптово-роздрібного торговельного центру з гостьовою автостоянкою (далі — торговельного центру) по пр. 50-річчя ВЛКСМ, 55-а у Московському районі м. Харкова, складеного КП із датою внесення до електронної бази даних від 12 серпня 2003 р., архів № 7235, який зареєстрований Харківською регіональною філією Державного підприємства “Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах” реєстр. № 700 від 30 січня 2004 р..

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що проект відведення земельної ділянки є правочином, який передбачений законодавством як підстава для прийняття рішення Міськрадою про надання в оренду земельної ділянки ТОВ.

Позивач також послався на рішення Міськради від 24 червня 2003 р. № 138/03 “Про зміну назви “КП “Науково-технічний центр земельної інформаційної системи”, яким змінено назву підприємства, що свідчить про відсутність повноважень на розробку проектів відведення земельних ділянок, згідно з укладеним між ним та позивачем договором від 1 липня 2000 р. про співробітництво, а також ліцензії на проведення таких робіт. Крім того, позивач зазначив, що спірний проект має екземпляри, які суттєво відрізняються між собою, зокрема щодо площі земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26 червня 2007 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2007 р., в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що проект відведення земельної ділянки не є правочином, а є лише його невід’ємною частиною. Крім того, проект не є підставою для надання органом місцевого самоврядування земельної ділянки в оренду, як вважає позивач, оскільки такою підставою згідно з чинним законодавством є укладений договір оренди земельної ділянки.

В договорі оренди земельної ділянки від 20 листопада 2003 р., укладеному між позивачем та третьою особою, розмір земельної ділянки визначений згідно з оспорюваним позивачем проектом відведення земельної ділянки. Таким чином, вимоги щодо визнання недійсним проекту відведення земельної ділянки повинні розглядатися при встановленні відповідності вимогам чинного законодавства договору оренди земельної ділянки від 20 листопада 2003 р., зокрема в частині розміру земельної ділянки, яка надана в оренду. Також зазначено, що оскільки сторонами договору оренди земельної ділянки є позивач та третя особа, у відповідача за цим договором не виникли цивільні права та обов’язки, у зв’язку з чим він не є належним відповідачем у даному спорі.

Постановою Вищого господарського суду України від 23 січня 2008 р. постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанцій у справі скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстав її невідповідності нормам матеріального та процесуального права.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 14 лютого 2008 р. порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 23 січня 2008 р. у справі № 29/371-07.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України виходив з того, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставини, щодо відповідності вимогам законодавства порядку розроблення проекту відведення земельної ділянки як невід’ємної частини договору оренди землі від 20 листопада 2003 р..

Також суд касаційної інстанції послався на положення ст. 123 ЗК, статей 15, 16 Закону України від 16 жовтня 1998 р. № 161-ХIV “Про оренду землі” (далі — Закон № 161-ХIV), відповідно до яких зміна, припинення, визнання недійсними документів, які є невід’ємною частиною договору оренди землі державної чи комунальної власності, здійснюється на підставі відповідного рішення органу, уповноваженого затверджувати такі документи, яке повинно відповідати вимогам законодавства, а в разі невідповідності рішення законодавству таке рішення підлягає скасуванню у порядку, визначеному ст. 144 Конституції України.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішеннями Міськради від 30 квітня 2003 р. № 100/03 “Про надання дозволів на проектування та розроблення проектів відведення земельних ділянок” та від 24 червня 2003 р. № 132/03 “Про надання дозволів на розроблення проектів відведення земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та експлуатації об’єктів” ТОВ було надано дозвіл на розроблення проектів відведення земельної ділянки для будівництва і подальшої експлуатації торговельного центру за вказаною вище адресою.

Рішенням Міськради від 24 вересня 2003 р. № 178/03 “Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об’єктів” було затверджено проект відведення земельної ділянки ТОВ. На підставі цього ж рішення між Міськрадою та ТОВ 20 листопада 2003 р. укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,2950 га строком до 1 грудня 2008 р. для подальшої експлуатації торговельного центру. Договір посвідчено нотаріально та зареєстровано у Харківському регіональному центрі державного земельного кадастру, в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга № 4) від 12 грудня 2003 р. за № 7592/03.

Додатковою угодою до договору оренди землі від 4 квітня 2006 р. внесені зміни в частині строку оренди земельної ділянки до 1 грудня 2030 р., порядку та строків внесення орендної плати за земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ч. 5 ст. 15 Закону № 161-ХIV невід’ємною частиною договору оренди земельної ділянки, зокрема, є проект відведення земельної ділянки, у випадках передбачених цим Законом.

Виходячи зі змісту статей 123, 124, 186 ЗК, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за проектами відведення цих ділянок, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації .

Абзацем 3 ч. 1 ст. 1 Закону України від 22 травня 2003 р. № 858-ІV “Про землеустрій” термін “документація з землеустрою” визначено як затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за використанням проектів тощо. Згідно п. “д” ч. 2 ст. 25 цього ж Закону проект щодо відведення земельних ділянок є одним з видів документації з землеустрою.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції на підставах зазначених норм чинного законодавства та встановлених фактичних обставин дійшов обґрунтованого висновку, про те що право на оренду і відповідного користування земельною ділянкою виникло на підставі договору оренди, укладеного, у встановленому законом порядку, між сторонами якого виникли відповідні права та обов’язки. Оспорюваний проект відведення земельної ділянки не є правовстановлюючим документом спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов’язків.

Разом із тим позивачем не порушувалось питання про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, а також укладеного на виконання цих рішень договору оренди землі.

У зв’язку з цим, постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, постанова суду апеляційної інстанції — залишенню в силі.

Виходячи з положень статей 6,8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України, статей 2, 39 Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ “Про судоустрій України” щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду апеляційної інстанції. У зв’язку з цим наведений у ст. 11118ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України зазначеного рішення.

Керуючись статтями 11117—11120 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу ТОВ задовольнила: постанову Вищого господарського суду від 23 січня 2008 р. у справі № 29/371-07 скасувала, а постанову Харківського апеляційного суду від 28 вересня 2007 р. залишила в силі.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Продаж орендодавцем майна орендарю на підставі укладеного між ними договору оренди, не є підставою припинення орендованих відносин між ними, якщо після укладення договору купівлі-продажу сторони оформили свої відносини новим договором оренди
  2. Відповідно до частин 2, 3 ст. 331 ЦК України, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Необхідність прийняття закінчених будівництвом об’єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, обумовлена приписами ч. 3 ст. 18 Закону України “Про основи містобудування”
  3. Підприємство має право на формування податкового кредиту тільки на підставі податкових накладних, що підписані особами, які наділені таким правом у визначеному законом порядку.
  4. Здійснення сплати платежів за користування орендованим майном не є безспірною ознакою продовження договору оренди, термін дії якого закінчився
  5. Частиною 3 ст. 21 КАСУ встановлено заборону щодо об’єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Июнь 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930