юридичні консультації

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні ст. 3 КАСУ, яку може бути передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між суб’єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов’язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб’єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб’єкта, а цей суб’єкт, відповідно, зобов’язаний виконувати вимоги та приписи такого суб’єкта владних повноважень. У тому ж випадку, коли суб’єкт, у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, не здійснюють у спірних правовідносинах владних управлінських функцій щодо іншого суб’єкта, з яким виник спір, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції та не повинен вирішуватись адміністративним судом

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 25 березня 2008 р.(витяг)

Прокурор в інтересах держави в особі позивачів звернувся у Господарський суд Житомирської області до відповідачів з позовом (з урахуванням уточнень) про визнання недійсними на підставі ст. 48 ЦК УРСР акту приймання-передачі від 2 червня 2003 р. відкритим акціонерним товариством “Новочорторийський млинзавод” (далі — ВАТ) цілісного майнового комплексу Житомирській філії закритого акціонерного товариства “АК “Промінвестбанк” (далі — Філія) та договору купівлі-продажу від 2 червня 2003 р. цілісного майнового комплексу, укладеного між Філією та закритим акціонерним товариством“Торговий дім Гудвіл” (далі — ЗАТ).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою Господарського суду Житомирської області від 26 травня 2003 р. порушено провадження у справі № 1/69 “Б” про банкрутство ВАТ та заборонено посадовим особам відчужувати належне йому майно. Але в порушення даної ухвали суду та Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі — Закон № 2343-ХІІ) спірне майно, в погашення кредитної заборгованості передано за актом прийому-передачі від 2 червня 2003 р. Філії, яка цього ж дня — 2 червня 2003 р. продала вказане майно ЗАТ. Такі дії призвели до непогашення заборгованості ВАТ перед податковою інспекцією на суму 86 тис. грн та перед пенсійним фондом на суму 127 тис. грн.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 30 травня 2007 р., залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 7 серпня 2007 р., позов задоволено. Суди виходили з того, що акт приймання-передачі від 2 червня 2003 р. відповідно до ч. 2 ст. 41 ЦК УРСР є договором, оскільки між відповідачами склалися цивільні за своїм характером правовідносини, засновані на двосторонній угоді. Отже, ВАТ здійснило відчуження спірного майна в порушення ст. 12 Закону № 2343-ХІІ та ст. 8 Закону України від 21 грудня 2000 р. № 2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, тому акт від 2 червня 2003 р. є недійсним на підставі положень ч. 1 ст. 48, ч. 1 ст. 59 ЦК УРСР. За таких обставин всі наступні договори по відчуженню цього майна є також недійсними.

Постановою Вищого господарського суду України від 13 грудня 2007 р. вказані рішення місцевого та апеляційного господарських судів у справі скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

У касаційних скаргах та касаційному поданні ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстав її невідповідності рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, порушення судом норм процесуального права.

14 лютого 2008 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційними скаргами та касаційним поданням порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 13 грудня 2007 р. у справі № 6/135 “д”.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верхового Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи оскаржувану постанову, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що на даний спір поширюється компетенція адміністративних судів.

Проте такий висновок не відповідає вимогам процесуального закону та є помилковим.

Як встановили суди, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 26 травня 2003 р. порушено провадження у справі № 1/69 ôБö про визнання банкрутом ВАТ; відповідно до п. 4 ст. 12 Закону № 2343-ХІІ, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; заборонено посадовим особам боржника та власникам його майна, а також податковій інспекції за місцезнаходженням боржника вчиняти будь-які дії спрямовані на відчуження належного підприємству майна, в тому числі, що знаходиться і у податковій заставі, реорганізацію чи ліквідацію юридичної особи боржника.

Філія на час порушення провадження у справі про банкрутство, мала забезпечені заставою вимоги до боржника.

Також суди встановили, що на час порушення провадження у справі про банкрутство існував податковий борг ВАТ по сплаті податків та обов’язкових платежів, у зв’язку з чим діяла податкова застава, що підтверджується внесенням запису до Державного реєстру застав рухомого майна від 4 червня 2002 р.

За визначенням понять, що даються у ст. 3 КАСУ: справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) — переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 1 ч. 1); суб’єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1). Таким чином, згідно з положеннями ст. 3 цього Кодексу, справою адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між суб’єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов’язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб’єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб’єкта, а цей суб’єкт, відповідно, зобов’язаний виконувати вимоги та приписи такого суб’єкта владних повноважень. У тому ж випадку, коли суб’єкт, у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, не здійснюють у спірних правовідносинах владних управлінських функцій щодо іншого суб’єкта, з яким виник спір, такий спір не має встановлених нормами КАСУ ознак справи адміністративної юрисдикції та не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Спірні правовідносини у справі виникли у зв’язку з укладеними між відповідачами правочинами на відчуження майна ВАТ. Підставою для визнання спірних правочинів недійсними позивачі, як кредитори у справі про банкрутство, визначили порушення відповідачами норм Закону № 2343-ХІІ. Отже майнові відносини сторін у даній справі не засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні, здійсненні управлінських чи контролюючих функцій однією стороною стосовно іншої сторони, на що Вищий господарський суд України не звернув уваги.

За таких обставин оскаржувана постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню.

Враховуючи те, що Вищий господарський суд України не переглянув оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій по суті спірних правовідносин, справа підлягає поверненню до Вищого господарського суду України на новий розгляд.

Керуючись статтями 11117—11120 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційне подання виконуючого обов’язки Генерального прокурора України, касаційні скарги Управління Пенсійного фонду України у Любарському районі Житомирської області, державної податкової інспекції у Любарському районі Житомирської області задовольнила. Постанову Вищого господарського суду України від 13 грудня 2007 р. у справі № 6/135 “дö скасувала і передала справу для розгляду до Вищого господарського суду України.

 

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Порушення справи про банкрутство суб’єкта підприємницької діяльності не змінює його статусу контролюючого органу стосовно податків та не позбавляє відповідний податковий орган статусу контролюючого органу стосовно податків і зборів (обов’язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів цим платником податків. Тому суд помилково застосував положення абзацу третього преамбули Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, як на підставу визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, надісланого такому платнику податків
  2. На порушення вимог закону, суди апеляційної та касаційної інстанції, переглядаючи рішення у справі адміністративної юрисдикції, керувались положеннями ГПК України
  3. Відповідно до частини першої статті 285 ГК та частини третьої статті 17 Закону “Про оренду державного та комунального майна” орендар може реалізувати надане йому переважне право на продовження строку дії договору оренди тільки в тому обсязі, коли після його закінчення орендодавець має намір передати об’єкт оренди іншій особі
  4. Вирішуючи спори про визнання недійсними актів державних органів, господарським судам слід враховувати, що акт державного чи іншого органу управління повинен бути прийнятих у межах компетенції відповідного органу, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб, відповідати вимогам діючого законодавства і бути прийнятим у формі та в порядку, визначеному законом
  5. Розглядаючи позов про визнання права власності та виключення майна з акта опису й арешту майна, судам слід мати на увазі, що згідно зі ст. 1 Закону України “Про державну виконавчу службу” завданням органів державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. У зв’язку з цим вказаний державний орган не може бути відповідачем у справі в частині визнання права власності на спірне майно

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Апрель 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930