юридичні консультації

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” від 10 вересня 1991 р. № 1540-ХІІ встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 16 вересня 2008 р.
(витяг)

 

У серпні 2007 р. заступник Генерального прокурора України (далі — Прокурор) звернувся в Господарський суд м. Києва із позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі — ФДМУ) до Київського відділення акціонерного товариства “Укрпрофоздоровниця” (далі — АТ “Укрпрофоздоровниця”), товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-побутовий комплекс “Зоряний” (далі — ТОВ “Зоряний”) про визнання недійсним договору купівлі-продажу відділення санаторію ім. 1 Травня від 4 жовтня 1993 р., укладеного між АТ “Укрпрофоздоровниця” та ТОВ “Зоряний”.

Позовні вимоги обґрунтовувались посиланням на те, що спірне майно було передано Міністерством охорони здоров’я УРСР на виконання Постанови Ради Міністрів УРСР від 23 квітня 1960 р. № 606 “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР” у відання Українській республіканській раді профспілок, яке згідно зі ст. 86 ЦК 1963 р. передбачає право останньої лише на володіння та користування цим державним майном, а не розпорядження. За таких обставин, передача у грудні 1991 р. Радою федерації профспілок України (правонаступника Ради федерації незалежних профспілок України) вказаного майна до статутного фонду ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”, в якості статутного внеску, є неправомірною, і, відповідно, спірний договір купівлі-продажу, має бути визнаний недійсним згідно статті 48 ЦК УРСР (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Крім того, Прокурор просив відновити йому пропущений строк позовної давності, оскільки про зазначені порушення йому стало відомо під час проведення перевірки за зверненням С. та інших мешканців будівель відділення санаторію ім. 1 Травня, які неодноразово зверталися протягом 2006 р. до Генеральної прокуратури України.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 6 листопада 2007 р. замінено відповідача — Київське відділення акціонерного товариства “Укрпрофоздоровниця” на закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”; до участі у справі залучено Федерацію профспілок України — третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13 листопада 2007 р. в позові відмовлено.

Рішення вмотивовано тим, що прокурор пропустив строк позовної давності, а заявлене ним клопотання про відновлення зазначеного строку не може бути задоволено, оскільки з матеріалів справи вбачається, що Прокурору стало відомо про укладення спірного договору ще у 1998 р., а отже позовна давність за вимогою про визнання спірного договору недійсним спливла в 2001 р. При цьому суд послався на статті 71, 76 та 80 ЦК 1963 р. (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та статті 6, 13, 56 Закону України від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ “Про прокуратуру”.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 березня 2008 р. зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Водночас, апеляційний господарський суд навів власне обґрунтування щодо відмови в задоволенні позову, вказавши про те, що господарським судом застосовано правила про позовну давність без з’ясування наявності та порушення суб’єктивного матеріального права позивача та наявності підстав для його правового захисту, оскільки правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб’єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв’язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Разом з тим, за наслідками здійсненого апеляційного перегляду судом порушень права позивача не встановлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 5 червня 2008 р. зазначену постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін з тих же підстав.

7 серпня 2008 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою ФДМУ порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 5 червня 2008 р.. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів невідповідності оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без змін судові рішення у справі, Вищий господарський суд України погодився з висновками суду апеляційної інстанції, визнав їх обґрунтованими і законними.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом апеляційної інстанції, на виконання Постанови Ради Міністрів охорони здоров’я УРСР від 23 квітня 1960 р. № 606 “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР” усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров’я зобов’язане було передати у строк до 1 травня 1960 р. Українській республіканській раді профспілок з метою дальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з п. 2 вказаної Постанови майно передавалося профспілковим органам у відання.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів м. Києва від 23 грудня 1991 р. № 9971 зареєстровано ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” як підприємство, яке є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об’єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому, частка майна Федерації професійних спілок України, переданого у статутний фонд Товариства, становить 92, 92 % розміру статутного фонду.

4 жовтня 1993 р. між АТ “Укрпрофоздоровниця” (продавець) та ТОВ “Зоряний” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого АТ “Укрпрофоздоровниця” продало, а ТОВ “Зоряний” придбав основні нерухомі засоби, будівлі, споруди, інженерні мережі відділення санаторію ім. 1 Травня у м. Києві.

Вирішуючи даний спір, господарські суди не врахували того, що Постановою Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 р. № 506 “Про захист суверенних прав власності Української РСР” введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Статтею 1 Закону України від 10 вересня 1991 р. № 1540-ХІІ “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Згідно зі ст. 1 Тимчасового Положення “Про Фонд державного майна України”, затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 р., Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Таким чином майно передане до статутного фонду АТ “Укрпрофоздоровниця” є державною власністю.

Статтею 225 ЦК 1963 р. встановлено, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Господарські суди не надали належної оцінки вказаним обставинам, не з’ясували питання щодо правового режиму спірного майна, яке перебувало у володінні і користуванні АТ “Укрпрофоздоровниця”, а також чи має останнє право розпоряджатися ним як власник.

Крім того, слід зазначити, що місцевим господарським судом обставини справи та докази наявні у ній фактично не перевірялися, а суд лише обмежився дослідженням питання щодо пропущеної Прокурором позовної давності.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. № 11 “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскільки помилкове застосування судом норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, всі постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями 11117—11121 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу ФДМУ задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 5 червня 2008 р. у справі № 38/303, постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 березня 2008 р. та рішення Господарського суду м. Києва від 13 листопада 2007 р. скасувала, а справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Відповідно до п. 3 ст. 7 Закону України “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” до комунальної власності належить майно, яке передається безоплатно державою, іншими суб’єктами права власності, майно, яке створюється і купується органами місцевого самоврядування за рахунок належних їм коштів, а також майно, перелік якого встановлено Законом про власність
  2. Згідно зі ст. 11 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» викуп застосовується до тих об’єктів, які не були продані на аукціоні чи за конкурсом і були включені до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
  3. Визначені законодавством вимоги щодо порядку продажу державного майна повинні виконуватись і в тому випадку, коли об’єктом продажу є повністю зношені основні засоби установ та організацій, основна діяльність яких здійснюється за рахунок коштів державного та /або місцевих бюджетів
  4. Провадження у справі підлягає припиненню згідно з пунктом 1 статті 80 ГПК, оскільки особа, яка звернулася до суду з позовом, на момент звернення не була правоздатною – її було реорганізовано, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, що свідчить про її припинення
  5. Перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації)

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Февраль 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
242526272829