юридичні консультації

Гуртожитки як об’єкти державного житлового фонду не підлягають приватизації відповідно до вимог Закону України “Про приватизацію державного майна”

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 7 жовтня 2008 р.

(витяг)

У січні 2005 р. відкрите акціонерне товариство “Броварисільбудö (далі — Товариство) подало до Господарського суду Київської області позов до комунального підприємства Київської обласної ради ôБроварське міжміське бюро технічної інвентаризаціїö (далі — МБТІ) (у подальшому до участі у справі були залучені в якості відповідачів комунальне підприємство Броварської міської ради ôБроварське бюро технічної інвентаризаціїö (далі — БТІ), Броварська міська рада (далі — Міськрада), регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області (далі — відділення ФМДУ) та в якості третьої особи Фонд державного майна України (далі — ФДМУ)) про визнання недійсними рішень МБТІ від 13 липня 2004 р. про відмову в реєстрації права власності на гуртожитки в м. Бровари і на базу відпочинку ôБудівельникö в с. Рожни, визнання права власності на ці об’єкти та зобов’язання здійснити реєстрацію права власності. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до ст. 24 Закону України ôПро приватизацію майна державних підприємствö товариству покупців, яке стало власником свого підприємства в результаті придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об’єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Київської області від 12 липня 2007 р. у задоволенні позову відмовлено, оскільки спірне майно не увійшло до статутного фонду товариства під час приватизації та залишилось державним майном.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29 травня 2008 р. вищевказане рішення суду скасовано частково. Позов до відділення ФДМУ задоволено. Визнано право власності Товариства на гуртожитки № 1, 2, 3, які знаходяться за адресою: м. Бровари, вул. Грушевського, 1; вул. Металургів, 9, 13 та на базу відпочинку ôБудівельникö, що знаходиться в с. Рожни Броварського району Київської області. Зобов’язано МБТІ здійснити державну реєстрацію права власності на базу відпочинку ôБудівельникö в с. Рожни Броварського району Київської області. Зобов’язано БТІ здійснити реєстрацію права власності на гуртожитки № 1, 2, 3, які знаходяться за адресою: м. Бровари, вул. Грушевського, 1; вул. Металургів, 9, 13. Відмовлено у задоволенні позову до Міськради. В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 12 липня 2007 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 24 липня 2008 р. № 60/19-05/5-07 постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29 травня 2008 р. залишено без змін.

Постанови мотивовані тим, що трудовий колектив ôБроварисільбудö став власником державного майна, у тому числі і власником об’єктів соціально-побутового призначення, які передавались позивачу безоплатно за умови, викладеної в ст. 24 Закону України ôПро приватизацію державного майнаö та в передбачений Планом приватизації від 30 липня 1993 р. спосіб приватизації.

Ухвалами Верховного Суду України від 18 та 25 вересня 2008 р. порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 24 липня 2008 р. № 60/19-05/5-07 за касаційними скаргами відділення ФДМУ, ФДМУ і касаційним поданням Генерального прокурора України, де порушені питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 24 липня 2008 р. і постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29 травня 2008 р. та залишення в силі рішення Господарського суду Київської області від 12 липня 2007 р. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін і Генеральної прокуратури України та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційні скарги та касаційне подання підлягають задоволенню з таких підстав.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, послався на те, що трудовий колектив ôБроварисільбудö став власником державного майна, у тому числі і власником об’єктів соціально-побутового призначення, які передавались позивачу безоплатно за умови, викладеної в ст. 24 Закону України ôПро приватизацію державного майнаö.

Такий висновок є необґрунтованим, суперечить обставинам справи та вимогам закону.

Як встановлено судами, 27 квітня 1993 р. відділенням ФДМУ видано наказ № 50-ВП про прийняття рішення щодо приватизації орендного підприємства “Броварисільбуд” (далі — Підприємство).

Згідно розд. II плану приватизації Підприємства від 30 липня 1993 р., затвердженого наказом відділенням ФДМУ від 30 липня 1993 р., оціночна вартість цілісного майнового комплексу становить 4 млрд 497 млн 814 тис. крб., у тому числі вартість майна, що підлягає приватизації 166 млн 278 тис. крб.

По завершенні процесу приватизації відділення ФДМУ видало наказ від 30 грудня 1996 р. № 11/41-ВП “Про завершення приватизації ВАТ “Броварисільбуд”. На підставі зазначеного наказу відділення ФДМУ 30 грудня 1996 р. видало позивачу свідоцтво про власність № 35, яким засвідчено, що майно Товариства є колективною власністю акціонерів товариства, які придбали акції відповідно до Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств”.

Ст. 127 ЖК передбачено, що під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

Жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території УРСР, утворюють житловий фонд (ст. 4 вказаного Кодексу).

Відповідно до статей 4—6 цього Кодексу гуртожитки відносяться до об’єктів державного житлового фонду, а відтак згідно з вимогами ст. 2 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизації не підлягають.

Частиною 2 ст. 3 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” встановлено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об’єктів державного земельного та житлового фондів.

Таким чином, гуртожитки як об’єкти державного житлового фонду не підлягали приватизації відповідно до вимог Закону України “Про приватизацію державного майна”.

Відповідно до ст. 24 Закону України “Про приватизацію державного майна”, що діяла в редакції на час аналізованих правовідносин, товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з ст. 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об’єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендними підприємствами.

Судом першої інстанції досліджено умови плану приватизації Підприємства від 30 липня 1993 р. та правильно встановлено, що об’єкти соціально-побутового призначення, серед яких спірні об’єкти нерухомого майна, не увійшли ні до майна, що підлягало приватизації, ні до майна, яке було власністю Підприємства на момент приватизації.

Згідно з актом приймання-передачі державного майна цілісного майнового комплексу Підприємства від 30 грудня 1996 р. відділення ФДМУ передало в господарське відання безкоштовно по залишковій вартості, а Товариство прийняло за станом на 1 червня 1993 р. державне майно, серед якого об’єкти соціально-побутового призначення, які включають в себе спірні об’єкти нерухомого майна, на суму 180,13 млн. крб.

Відповідно до додатку до акта приймання-передачі приватизованого майна Підприємства від 30 грудня 1996 р. об’єкти соціально-побутового призначення, серед яких спірні об’єкти нерухомого майна, не увійшли до переліку об’єктів нерухомості, які орган приватизації передає до статутного фонду Товариства.

Інвентаризаційний опис державного майна, яке не увійшло до статутного фонду Товариства від 1 липня 2000 р., свідчить, що спірні об’єкти нерухомого майна не увійшли до статутного фонду товариства.

Відповідно до протоколу засідання інвентаризаційної комісії Товариства від 10 липня 2000 р. спірні об’єкти нерухомого майна не включені до статутного фонду Товариства згідно з актом оцінки від 30 червня 1993 р.

Як правильно було встановлено судом першої інстанції, при приватизації державного майна Підприємства не було зменшено ціну, за яку придбано майно підприємства на суму початкової ціни об’єктів соціально-побутового призначення, серед яких база відпочинку “Будівельник”. Так, вказана сума не увійшла до вартості майна, що підлягало приватизації, та не увійшла до вартості майна, що на момент приватизації було власністю орендного підприємства згідно плану приватизації. Дані обставини виключають безоплатну передачу бази відпочинку “Будівельник” у власність без сплати її ціни в порядку пільгової приватизації, передбаченої ч. 2 ст. 24 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств”.

З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що передача спірних об’єктів нерухомого майна по завершенню приватизації обумовлювала не передачу прав власності, а лише право користування, в зв’язку з чим спірні об’єкти нерухомого майна не увійшли до статутного фонду позивача, перебувають на його балансі і є державною власністю.

За таких обставин постанови Вищого господарського суду України та Київського міжобласного апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване – залишенню в силі.

Верховний Суд України в силу положень статей 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України і статтям 2, 39 Закону України “Про судоустрій України” в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду першої інстанції. У зв’язку з цим наведений в ст. 11118ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 11117—11121 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційні скарги відділення ФДМУ та ФДМУ і касаційне подання Генерального прокурора України задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 24 липня 2008 р. № 60/19-05/5-07 та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29 травня 2008 р. скасувала, а рішення Господарського суду Київської області від 12 липня 2007 р. залишила в силі.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Cуд першої інстанції дійшов правильного висновку про невідповідність рішення Київської міської ради в частині включення пам’ятки архітектури місцевого значення до переліку об’єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу, вимогам п. 2 ч. 5 ст. 7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” та нормам матеріального права, що містяться у чинному Законі України “Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини”
  2. Згідно зі ст. 11 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» викуп застосовується до тих об’єктів, які не були продані на аукціоні чи за конкурсом і були включені до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
  3. Сторони договору оренди майна інших форм власності (окрім державного та комунального майна) можуть обумовити про незастосування до договірних правовідносин положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. Якщо ж така умова в договорі відсутня, то вказаний Закон може застосовуватися
  4. Положення ч. 5 ст. 11 Закону України “Про заставу” безпосередньо не визначає недійсність договору застави майна, укладеного без дотримання вимог зазначеної норми
  5. У разі, коли орендоване нерухоме майно набуває статусу об’єкту державної власності, який має загальнодержавне значення, що згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” виключає подальшу можливість здачі в оренду такого майна, договір оренди підлягає розірванню на підставі статті 652 ЦК України

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Февраль 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
242526272829