юридичні консультації

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 8 квітня 2008 р.

(витяг)

У травні 2007 р. товариством з обмеженою відповідальністю “Луцький завод “Прогрес” (далі — Завод) заявлено позов до Міністерства оборони України (далі — Міістерство), товариства з обмеженою відповідальністю “Лайн-М” (далі — Товариство) про визнання недійсним договору на спільне будівництво (реконструкцію) об’єктів житлово-цивільного призначення № 20/05-06 від 26 травня 2006 р. (далі — договір № 20/05-06).

В обґрунтування позову позивач вказував, що вказаний договір від Міністерства підписано директором філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства — “Укроборонбуд” Мельником В.Л., який діяв з перевищенням повноважень.

Одночасно позивач зазначав, що вказаний договір порушує його законні інтереси і права, оскільки 28 липня 2006 р. за результатами проведеного конкурсного відбору найкращої пропозиції між Заводом та Міністерством в особі директора Департаменту будівництва Міністерства Ісаєнка Д.В., що діяв на підставі наказу Міністра від 28 грудня 2005 р. №772, було укладено договір № 227/ДБ-15СПЗ про спільну діяльність у будівництві житла (далі — договір № 227/ДБ-15СПЗ).

Рішенням господарського суду м. Києва від 13 липня 2007 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2007 р., позов задоволено.

Визнано недійсним договір на спільне будівництво (реконструкцію) об’єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін № 20/05-06.

Постановою Вищого господарського суду України від 16 січня 2008 р. скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2007 р. та рішення Господарського суду м. Києва від 13 липня 2007 р., а справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

У касаційній скарзі Завод просить скасувати постанову Вищого господарського суду України з мотивів виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду України від 6 березня 2008 р. порушено касаційне провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 16 січня 2008 р. у справі № 37/303.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Господарськими судами встановлено, що предметом договору № 20/05-06 є проектування та будівництво (реконструкція) об’єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться на території військового містечка № 1 Міністерства у м. Дніпропетровську.

Пунктом 2.4 цього договору передбачено, що пайовим внеском Товариства будуть його витрати на проектування та будівництво (реконструкцію) об’єкту.

Земельні права разом з будівлями та спорудами (іншим нерухомим майном) розташованими у м. Дніпропетровську, (територія військового містечка № 1) складають пайовий внесок Міністерства (п. 2.1 договору).

Внесення паю Міністерством на виконання договору № 20/05-06 передбачало відчуження державного майна військового містечка № 1 та передачу земельної ділянки у м. Дніпропетровську.

Відповідно до ст. 6 Закону України від 21 вересня 1999 р. № 1075-XIV “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання.

Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Отже, законодавство передбачає особливий порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено відсутність обставин, які б свідчили про визнання Товариства переможцем конкурсу по відбору найкращої пропозиції.

Господарськими судами встановлено, що 28 липня 2006 р. за результатами проведеного конкурсного відбору найкращої пропозиції між Заводом та Міністерством в особі директора Департаменту будівництва Міністерства Ісаєнка Д.В., що діяв на підставі наказу Міністра від 28 грудня 2005 р. № 772, було укладено договір № 227/ДБ-15СПЗ про спільну діяльність у будівництві житла.

Встановивши, що Товариство не брало участі у конкурсі по відбору найкращої пропозиції для здійснення спільної діяльності щодо будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку, що спірний договір № 20/05-06 не відповідає вимогам закону і порушує законні права та інтереси позивача як переможця конкурсу по відбору найкращої пропозиції.

Господарські суди дійшли цих висновків на підставі повно встановлених обставин справи, які підтверджені належно дослідженими доказами, яким суди надали об’єктивну оцінку відповідно до вимог закону.

Посилання Вищого господарського суду України на те, що суди неправильно встановили характер спірних відносин, неповно з’ясували суттєві обставини справи, помилково застосували норми матеріального права суперечать матеріалам справи і позбавлені правового обґрунтування.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 16 січня 2008 р. підлягає скасуванню як незаконна, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2007 р. залишенню в силі.

Верховний Суд України в силу положень статей 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направити справу на новий розгляд суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст.125 Конституції України і статей 2, 39 Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ “Про судоустрій України” в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду апеляційної інстанції. В зв’язку з цим наведений в ст. 11118ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Керуючись статтями 11119, 11120 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу Заводу задовольнила: скасувала постанову Вищого господарського суду України від 16 січня 2008 р., а постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2007 р. у справі № 37/303 залишила в силі.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Відповідно до частин 2, 3 ст. 331 ЦК України, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Необхідність прийняття закінчених будівництвом об’єктів в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, обумовлена приписами ч. 3 ст. 18 Закону України “Про основи містобудування”
  2. Розглядаючи спір про визнання дійсним договору оренди нерухомого майна, судам слід з’ясувати, чи дотримано сторонами вимог чинного законодавства щодо обов’язкової державної реєстрації такої угоди, оскільки невиконання вказаного положення закону тягне нікчемність даного правочину
  3. Господарські суди не з’ясували питання про правовий режим спірного майна, яке перебувало у володінні і користуванні ЗАТ, а також чи має ЗАТ право розпоряджатися ним як власник і не надали належної оцінки вказаним обставинам
  4. Припиняючи касаційне провадження за касаційним поданням прокурора на постанову апеляційного господарського суду від 17 травня 2006 р. на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України, Вищий господарський суду України виходив с того, що з 1 вересня 2005 р. набрав чинності КАС України, а розглянутий судом спір про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення є публічно-правовим та підлягає розгляду в прядку адміністративного судочинства, та не зважив на те, що оскаржувана постанова від 17 травня 2006 р. апеляційним господарським судом винесена внаслідок розгляду справи в порядку господарського судочинства, що унеможливлює здійснення касаційної перевірки цього судового рішення в порядку адміністративного судочинства.
  5. Сторони договору оренди майна інших форм власності (окрім державного та комунального майна) можуть обумовити про незастосування до договірних правовідносин положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. Якщо ж така умова в договорі відсутня, то вказаний Закон може застосовуватися

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Февраль 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
242526272829