юридичні консультації

Матеріалами справи доведено невиконання відповідачем умов Договору оренди щодо використання землі за цільовим призначенням. У зв’язку з цим суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано задовольнили позов.

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 12 лютого 2008 р.

(витяг)

 

 

У квітні 2007 р. виконавчий комітет Донецької міської ради (далі — Виконком) подав до Господарського суду Донецької області позов до ТОВ “Південно-Східна промислова компанія” про розірвання укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2004 р. та зобов’язання відповідача звільнити земельну ділянку загальною площею 980 кв. метрів, яка розташована за адресою: м. Донецьк, Ворошиловський район, вул. Красноармійська. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач надав відповідачу земельну ділянку в оренду для будівництва адміністративної будівлі. У визначений договором строк відповідач не ввів у експлуатацію об’єкт будівництва. Крім того, земельна ділянка використовується не за призначенням — вирито котлован, в якому утворився смітник будівельних відходів.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 10 липня 2007 р. позов задоволено. Розірвано укладений між сторонами договір оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2004 р. Зобов’язано відповідача звільнити земельну ділянку загальною площею 980 кв .метрів, яка розташована за адресою: м. Донецьк, Ворошиловський район, вул. Красноармійська (а.с. 128-130).

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 9 серпня 2007 р. вищевказане рішення суду залишено без змін (а.с. 152-153).

Рішення та постанова мотивовані тим, що відповідач всупереч абз. 1 ч. 2 ст. 25 Закону України від 6 жовтня 1998 р. № 161-XIV “Про оренду землі” (далі — Закон “Про оренду землі” ) та п. 4.2.2 договору оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2004 р. не використовує земельну ділянку за цільовим призначенням.

Постановою Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2007 р. № 39/136пд постанову Донецького апеляційного господарського суду від 9 серпня 2007 р. та рішення Господарського суду Донецької області від 10 липня 2007 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому зазначено, що до відносин, які виникли між сторонами, перш за все повинні застосовуватись норми, які регулюють право користування чужою земельною ділянкою для забудови, а саме глава 34 ЦК та ст. 102-1 ЗК. Оскільки право користування чужою земельною ділянкою для забудови припиняється в разі невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд, то при новому розгляді справи слід встановити, коли відповідач отримав від позивача земельну ділянку (а.с. 168-171).

Ухвалою Верховного Суду України від 17 січня 2008 р. порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2007 р. № 39/136пд за касаційною скаргою Виконкому, де поставлено питання про скасування цієї постанови та залишення в силі постанови Донецького апеляційного господарського суду від 9 серпня 2007 р. і рішення Господарського суду Донецької області від 10 липня 2007 р. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах (т. 2, а.с. 34).

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, на підставі рішення Виконкому від 22 вересня 2004 р. № 493/17 сторони уклали договір оренди землі (далі — Договір), за яким відповідачу надано в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 980 кв. метрів, яка розташована за адресою: м. Донецьк, Ворошиловський район, вул. Красноармійська (т. 1, а.с. 10-14).

21 жовтня 2004 р. земельну ділянку передано користувачу, про що складено відповідний акт (т. 1, а.с. 124).

П. 4.1 Договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва адміністративної будівлі. П. 4.2.2 визначено строк введення об’єкту в експлуатацію — до 1 вересня 2005 р.

9 вересня 2005 р. у зв’язку з незакінченням будівництва сторони внесли зміни до Договору, у тому числі визначили новий строк введення об’єкту в експлуатацію — до 30 грудня 2006 р. (т. 1, а.с. 8-9).

Аналіз умов Договору свідчить, що між сторонами укладено саме договір оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 32 Закону “Про оренду землі” на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених ст. ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК та іншими законами України.

П. 9.4 Договору передбачено розірвання судом договору на вимогу однієї зі сторін у разі невиконання сторонами їх зобов’язань.

Як свідчить акт обстеження від 26 червня 2007 р., складений Державною інспекцією архітектурно-будівельного контролю, будівельні роботи на об’єкті не проводяться, котлован під будівництво залитий водою, існує небезпека обвалення країв котловану, на об’єкті накопичується сміття (т. 1, а.с. 84).

Таким чином, матеріалами справи доведено невиконання відповідачем умов Договору щодо використання землі за цільовим призначенням. У зв’язку з цим суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнили позов.

Твердження Вищого господарського суду України, що до даних правовідносин повинні застосовуватись норми, які регулюють право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), є безпідставними, оскільки Договір не відповідає вимогам угоди про суперфіцій. Зокрема, Договір є короткостроковим, що суперечить природі суперфіцію. Крім того, умови Договору передбачають обов’язкову згоду орендодавця на передачу іншій особі у володіння чи користування земельної ділянки. У той же час, ч. 2. ст. 413 ЦК такої згоди не встановлено — право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування. Також Договором не визначено характеристики об’єкту, що повинен бути збудований; хто є його власником та подальшу долю споруди, що є обов’язковим для угоди про суперфіцій.

Із цих же підстав є неспроможним посилання суду касаційної інстанції, що до даних відносин повинен застосовуватись ЗК зі змінами, які були внесені Законом України від 27 квітня 2007 р. № 997-V “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України”. Тому підставою для розірвання договору є використання землі не за цільовим призначенням, а не така підстава, як невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Верховний Суд України в силу положень статтей 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України і статтям 2, 39 Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ “Про судоустрій України” в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законних рішень судів апеляційної та першої інстанцій. У зв’язку з цим наведений в ст. 11118ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 11117—11121ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу Виконкому задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2007 р. № 39/136пд скасувала, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 9 серпня 2007 р. та рішення Господарського суду Донецької області від 10 липня 2007 р. залишила в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про законність позовних вимог про стягнення штрафу та збитків і про визнання недійсним п. 10.2 Договору, як такого, що порушує права та інтереси позивача та не відповідає змісту діючого законодавства
  2. Товариство пред’явило позов про розірвання договору і повернення майна на законних підставах, так як згідно зі ст. 770 ЦК України до нового власника майна переходять права і обов’язки наймодавця відносно майна, переданого у користування відповідачу по договору, а оскільки користувач використовує майно не за призначенням визначеного умовами договору, то суди з дотриманням вимог ст. 188 ГК України та ст. 783 ЦК України обґрунтовано розірвали договір безоплатного користування майном
  3. Установивши факт невиконання продавцем свого обов’язку передати покупцю документацію, необхідну для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив продавцю в позові до покупця про розірвання договору купівлі-продажу, застосувавши до правовідносин сторін положення ст. 538 Цивільного кодексу України щодо зустрічного виконання зобов’язань та передбачених нею правових наслідків на випадок невиконання однією із сторін у зобов’язанні свого обов’язку
  4. Розглядаючи позов про визнання права власності та виключення майна з акта опису й арешту майна, судам слід мати на увазі, що згідно зі ст. 1 Закону України “Про державну виконавчу службу” завданням органів державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. У зв’язку з цим вказаний державний орган не може бути відповідачем у справі в частині визнання права власності на спірне майно
  5. Згідно з ч. 4 ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Судом апеляційної інстанції обґрунтовано взято як обов’язкові ці факти — встановлення, що ТОВ «О.К. та партнери» є учасником ТОВ «ДСЛК» з часткою у статутному капіталі Товариства в розмірі 50 %, що у грошовому еквіваленті становить 60 тис. 142 грн — і відповідно задоволено позов.

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Август 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031