юридичні консультації

Розглядаючи позов про визнання права власності та виключення майна з акта опису й арешту майна, судам слід мати на увазі, що згідно зі ст. 1 Закону України “Про державну виконавчу службу” завданням органів державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. У зв’язку з цим вказаний державний орган не може бути відповідачем у справі в частині визнання права власності на спірне майно

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 25 вересня 2007 р.

(витяг)

У жовтні 2005 р. закрите акціонерне товариство “Укрпромпродуктсервіс” (далі — ЗАТ) звернулося до господарського суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що на виконання рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 7 серпня 2003 р. у справі № 2-17/2640-03 (про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпро агро” (далі — ТОВ) заборгованості) 14 жовтня 2005 р. державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Красноперекопського міськрайонного управління юстиції Автономної Республіки Крим (далі — ВДВС) проведено опис та арешт майна зі складенням відповідного акта, до якого було включено рис-сирець у кількості 550 тонн, що належить позивачу. Оскільки вказана сільгосппродукція була безпідставно описана й арештована з метою виконання вищезазначеного судового рішення, ЗАТ просило суд про задоволення своїх позовних вимог.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2005 р. позов задоволено частково. Визнано за позивачем право власності на рис-сирець у кількості 1500 тонн та насіння рису-сирцю в кількості 300 тонн, а також виключено з акта опису й арешту майна ВДВС 550 тонн рису-сирцю, що належить ЗАТ. В іншій частині позову провадження у справі припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 25 квітня 2007 р. вказане рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 19 липня 2007 р. за касаційним поданням Генерального прокурора України порушено провадження з перегляду у касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

У касаційному поданні ставиться питання про скасування оскаржуваної постанови та передачу справи на новий розгляд. В обґрунтування подання зроблено посилання на порушення судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України, обговоривши доводи касаційного подання та перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, Господарський суд Автономної Республіки Крим, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що рис-сирець у кількості 550 тонн, який знаходився у складському приміщенні току ТОВ, належав позивачу на праві власності, у зв’язку з чим у державного виконавця були відсутні підстави його описувати та арештовувати.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Під час розгляду спору місцевим господарським судом було встановлено, що 14 квітня 2005 р. між ТОВ (продавець) та ЗАТ (покупець) було укладено договір №14/04, відповідно до умов якого продавець зобов’язувався передати у власність покупцю 2 тис. 500 тонн рису-сирцю і 300 тонн насіння рису-сирцю, що еквівалентно 3 млн 500 тис. грн заборгованості, яка виникла перед позивачем у зв’язку з поставкою останнім ТОВ товарно-матеріальних цінностей і послуг за договором № 01-СХ від 5 січня 2005 р.

Визнаючи за позивачем право власності на рис-сирець у кількості 1 тис. 500 тонн та насіння рису-сирцю в кількості 300 тонн, суд першої інстанції послався на наявність накладних № 266 та №267 від 1 жовтня 2005 р., а також довіреностей від 1 жовтня 2005 р. серії ЯКС №170768 та серії ЯКС №170769, які підтверджують передачу ЗАТ від ТОВ вказаної сільгосппродукції.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За умовами пунктів 2.3 та 2.4 договору № 14/04 від 14 квітня 2005 р. передача товару у власність покупця відбувається за наявності довіреності покупця, яка підтверджує кількість та якість товару, що передається. Датою поставки товару за цим договором є дата оформлення товарної та податкової накладних.

Проте суд на вищезазначені умови договору уваги не звернув і в порушення вимог статей 34, 43 ГПК не витребував та не дослідив документи податкової звітності, а також інші документи первинного обліку позивача, які б свідчили про здійснення останнім операцій з купівлі-продажу спірного майна та його збереження на складі ТОВ.

Вказані порушення норм процесуального права також залишилися поза увагою суду касаційної інстанції.

Оцінюючи вищезазначені докази, суду необхідно було з’ясувати, чи належало спірне майно ТОВ, а якщо так, то чи перейшло у встановленому порядку від останнього право власності на це майно до ЗАТ.

Оскільки дослідження вказаних обставин зачіпає права і обов’язки ТОВ, суд також повинен був притягнути вказану особу до участі у справі в якості співвідповідача.

Слід зазначити, що Вищий господарський суд України, залишаючи без змін рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2005 р. щодо припинення провадження у справі в частині позовних вимог про звільнення майна з-під арешту, а також визнання незаконним та скасування акта опису й арешту майна, не обґрунтував такий свій висновок та в порушення п. 7 ч. 2 ст. 11111ГПК не навів мотиви, за якими було застосовано п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК.

За таких обставин ухвалені у даній справі судові рішення є незаконними та необґрунтованими, у зв’язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому суду необхідно встановити дійсні права та обов’язки сторін і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 11117—11121ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України,

п о с т а н о в и л а:

Касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 25 квітня 2007 р. та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2005 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Установивши факт невиконання продавцем свого обов’язку передати покупцю документацію, необхідну для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив продавцю в позові до покупця про розірвання договору купівлі-продажу, застосувавши до правовідносин сторін положення ст. 538 Цивільного кодексу України щодо зустрічного виконання зобов’язань та передбачених нею правових наслідків на випадок невиконання однією із сторін у зобов’язанні свого обов’язку
  2. Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це справо оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності, коли відсутня можливість його відновлення
  3. Визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю суперечить закону, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 344 та п. 1 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, визнання права власності за набувальною давністю не може мати місця раніше 1 січня 2011 р.
  4. Перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації)
  5. Сторони договору оренди майна інших форм власності (окрім державного та комунального майна) можуть обумовити про незастосування до договірних правовідносин положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. Якщо ж така умова в договорі відсутня, то вказаний Закон може застосовуватися

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Январь 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031