юридичні консультації

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про законність позовних вимог про стягнення штрафу та збитків і про визнання недійсним п. 10.2 Договору, як такого, що порушує права та інтереси позивача та не відповідає змісту діючого законодавства

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 16 жовтня 2007 р.
(витяг)
У жовтні 2006 р. дочірнє підприємство “Санаторій “Березівські мінеральні води” ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” (далі — Санаторій) подало до Господарського суду Харківської області позов до Харківського обласного комунального підприємства “Дирекція розвитку інфраструктури територій” про визнання недійсною ч. 2 п. 10.2 укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії від 1 жовтня 2005 р. № 96 і стягнення 479 тис. 604 грн штрафу та 12 тис. 962 грн збитків. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання договору. Така відмова передбачена ч. 2 п. 10.2 укладеного між сторонами договору та не відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, позивач нарахував суму штрафу за порушення безперебійного постачання теплової енергії, а також суму збитків.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23 листопада 2006 р. позов задоволено. Визнано недійсною ч. 2 п. 10.2 укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії від 1 жовтня 2005 р. № 96. Стягнуто з відповідача на користь позивача 479 тис. 604 грн штрафу і 12 тис. 962 грн збитків.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31 січня 2007 р. вищевказане рішення суду залишено без змін.

Рішення і постанова мотивовані тим, що відповідач повідомив позивача про припинення подачі теплової енергії не за 30 днів, як передбачено договором, а в день відключення. У результаті таких дій позивач зазнав збитків у зв’язку з поверненням частини коштів за придбані громадянами путівки на оздоровлення. Крім того, позивач обґрунтовано нарахував суму штрафу згідно з п. 7.1.1 договору. Ч. 2 п. 10.2 укладеного між сторонами договору є недійсною, оскільки ст. 630 ЦК встановлено обов’язковість використання сторонами типових умов, передбачених законодавством. Таким чином, сторони у договорі повинні керуватись п. 29 типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630, який не містить односторонньої відмови від договору.

Постановою Вищого господарського суду України від 29 травня 2007 р. № 53/364-06 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31 січня 2007 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції у зв’язку з неповними встановленням і перевіркою обставин справи.

Ухвалою Верховного Суду України від 26 липня 2007 р. порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 29 травня 2007 р. № 53/364-06 за касаційною скаргою Санаторію, де поставлено питання про скасування цієї постанови та припинення провадження у справі. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, послався на такі обставини. Так, апеляційний господарський суд не перевірив доводів відповідача стосовно відключення у зв’язку проведенням планово-попереджувальних робіт котельні та теплових мереж Санаторію і що останнього було про це повідомлено 13 червня 2006 р., що має значення для вирішення справи. Крім того, не перевірено, чи було визнано відповідача монополістом на певному ринку послуг.

Висновки Вищого господарського суду України не відповідають обставинам справи та положенням закону.

Так, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що сторони 1 жовтня 2005 р. уклали договір № 96 (з урахуванням протоколу розбіжностей до нього від 15 грудня 2005 р.) про постачання теплової енергії (далі – Договір), відповідно до умов якого Енергопостачальна організація (відповідач) бере на себе зобов’язання постачати Споживачу (позивачу) теплову енергію в потрібних йому обсягах, а Споживач зобов’язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

На порушення вимог п. 4.2 Договору відповідач належним чином не виконував умови договору про постачання теплової енергії від 1 жовтня 2005 р. № 96 — не поставив обумовлену договором кількість теплової енергії позивачу. Так, у період з 15 червня 2006 р. по 2 липня 2006 р. подача теплової енергії позивачу у вигляді гарячої води була відсутня, а з 3 липня 2006 р. подача гарячої води здійснювалась частково по графіку. Також не постачалась теплова енергія у вигляді пару, яка застосовувалась для підігріву води у басейні та для прання білизни у пральній, що підтверджується актом-претензією та актом від 20 червня 2006 р..

П. 2 додатку № 3 до Договору (з протоколом розбіжностей) передбачено, що теплопостачальна організація повинна повідомити споживача про причину та дату припинення подачі теплової енергії за 30 днів до моменту припинення.

Порушуючи ці умови Договору, відповідач повідомив позивача про припинення подачі теплової енергії тільки 15 червня 2006 р., тобто в день відключення теплопостачання.

Оскільки, як зазначено вище, відповідач зобов’язаний повідомити споживача про причину та дату припинення подачі теплової енергії за 30 днів до моменту припинення, то твердження Вищого господарського суду України про важливість для вирішення спору перевірки апеляційним господарським судом доводів про повідомлення позивача 13 червня 2006 р. про відключення теплової енергії є необґрунтованим.

Дана обставина не впливає на наявність порушення відповідачем умов попередження споживача про відключення теплової енергії, передбачених п. 2 додатку № 3 до Договору.

Згідно зі ст. 526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 ЦК у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі відшкодування збитків.

Враховуючи те, що відповідач неналежним чином виконав умови Договору, позивачем було повернуто частину отриманих грошових коштів від фізичних осіб за придбані путівки на санаторне лікування з причин відсутності гарячої води у санаторії та ненадання водних процедур, які неможливо було надати без гарячої води та пару. Відповідно до наданих позивачем розрахунків, які підтверджуються долученими до матеріалів справи копіями заяв відпочиваючих та видатковими касовими ордерами про повернення грошових коштів громадянам за неотримані послуги та процедури, розмір збитків склав суму у розмірі 12 тис. 962 грн.

Згідно з п. 7.1.1. Договору № 96 (з протоколом розбіжностей) відповідач зобов’язався у разі порушення безперебійного постачання теплової енергії у вигляді гарячої води та пару сплатити штраф у розмірі п’ятикратної вартості не отриманої теплової енергії. Розмір штрафу за не отриману теплову енергію з урахуванням розрахунку середньодобового споживання теплової енергії відповідно до наданого позивачем розрахунку склав 479 тис. 604 грн.

Таким чином, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про законність позовних вимог про стягнення штрафу та збитків.

Відповідно до статей 203, 215 ЦК недійсним є правочин, який не відповідає актам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 5 Закону України від 20 квітня 2000 р. № 1682-ІІІ “Про природні монополії” відповідач є природною монополією у сфері централізованого постачання теплової енергії та займає монопольне становище у Дергачівському районі Харківської області, де розташований позивач. Це підтверджується листом Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 4 вересня 2006 р. № 02-26/12225.

У п. 2 ст. 10 цього Закону зазначено, що суб’єкти природних монополій не можуть вчиняти дії, які призводять або можуть призвести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється регулювання відповідно до цього Закону. Тобто, ця норма законодавства забороняє одностороннє припинення дії договору відповідачем, як це передбачено п. 10.2 Договору.

У матеріалах справи відсутні дані, які могли б спростувати правильність висновків, зроблених у цьому відношенні судами першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ГК недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони, у тому числі таку, що допускає односторонню відмову від зобов’язання з боку виконавця або зміну виконавцем його умов.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно задовольнили вимогу позивача про визнання недійсним п. 10.2 Договору, як такого, що порушує права та інтереси позивача та не відповідає змісту діючого законодавства.

За таких обставин постанова суду касаційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Харківської області від 23 листопада 2006 р. та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 31 січня 2007 р. — залишенню в силі.

Верховний Суд України в силу положень статей 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України і статтям 2, 39 Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ “Про судоустрій України” в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законних рішень судів першої та апеляційної інстанції. У зв’язку з цим наведений у ст. 11118ГПК України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 11117—11121ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу Санаторію задовольнити частково: постанову Вищого господарського суду України від 29 травня 2007 р. № 53/364-06 скасувала, а рішення Господарського суду Харківської області від 23 листопада 2006 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31 січня 2007 р. залишила в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Право сторони на відмову від позову, і відповідно від касаційної скарги не суперечить положенням ст. 22 ГПК України. Господарський суд не приймає відмови від позову, якщо це суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси
  2. Вирішуючи питання про прийняття відмови позивача від позову, господарський суд зобов’язаний перевірити чи не суперечить така відмова законодавству та чи не порушуються внаслідок цього чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Водночас, господарський суд повинен роз’яснити сторонам наслідки вчинення відповідної процесуальної дії та перевірити, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін
  3. Не виконавши вимоги закону щодо погодження умов договору застави з органом приватизації, заставодавець безпідставно звернувся до суду за правовим захистом, пред’явивши до заставодержателя позов про визнання договору застави недійсним
  4. Вирішуючи спори про визнання недійсними актів державних органів, господарським судам слід враховувати, що акт державного чи іншого органу управління повинен бути прийнятих у межах компетенції відповідного органу, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб, відповідати вимогам діючого законодавства і бути прийнятим у формі та в порядку, визначеному законом
  5. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Февраль 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
242526272829