юридичні консультації

У справі зі спору про визнання договорів недійсними суд касаційної інстанції помилково застосував положення ч. 2 ст. 777 ЦК України до правочинів, віднесених до набрання чинності цим Кодексом

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 24 квітня 2007 р.

(витяг)

У серпні 2006 р. товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма “Беріг” (далі — ТОВ “Беріг”) пред’явило в господарському суді Одеської області позов до акціонерного товариства по туризму та екскурсіях “Одесатурист” (далі — АТ “Одесатурист”) та товариство з обмеженою відповідальністю “Вікторія” (далі — ТОВ “Вікторія”) про визнання недійсними укладених відповідачами договорів купівлі-продажу від 15 грудня 2003 р. № 1/1 та від 10 листопада 2003 р. № 15 у частині продажу складського приміщення та кафе загальною площею 119 кв. метрів, двоповерхового приміщення загальною площею 739 кв. мерів у м. Одесі, Гагарінське плато, 5; зобов’язання АТ “Одесатурист” укласти з позивачем договори купівлі-продажу зазначених об’єктів на тих самих умовах, за якими вони були продані ТОВ “Вікторія”.

Позивач зазначав, що:

— 30 серпня 2000 р. АТ “Одесатурист” (орендодавець) та ТОВ “Беріг” (орендар) уклали два договори фінансової оренди, за умовами яких орендодавець передає орендарю в платне користування з правом подальшого викупу за залишковою (балансовою) вартістю двоповерхове приміщення загальною площею 739 кв. метрів, складське приміщення та кафе загальною площею 119 кв. метрів у м. Одесі, Гагарінське плато, 5 строком до 30 серпня 2012 р.;

— відповідно до пункту 2.3 зазначених договорів після закінчення строку їх дії або достроково за погодженням сторін здійснюється перехід права власності на об’єкти оренди шляхом укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу;

— 10 листопада 2005 р. ТОВ “Беріг” надіслало АТ “Одесатурист” пропозицію укласти договір купівлі-продажу зазначених об’єктів оренди, проте, як з’ясувалося, на той час право власності на ці об’єкти перейшло до ТОВ “Вікторія” на підставі договорів купівлі-продажу від 15 грудня 2003 р. № 1/1 та від 10 листопада 2003 р. № 15.

Позивач вважав, що внаслідок укладення зазначених договорів купівлі-продажу порушено його переважне право на купівлю об’єктів оренди, передбачене ч. 2 ст. 777 ЦК. Позов мотивувався також тим, що при укладенні оспорюваних договорів купівлі-продажу не дотримано вимоги пункту 27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затверджене наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 р. № 18/5) щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договорів про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку, іншого нерухомого майна.

АТ “Одесатурист” позов не визнало, посилаючись на його необґрунтованість та помилкове застосування позивачем норм матеріального права.

ТОВ “Вікторія” відзив на позов не надало.

Рішенням господарського суду Одеської області від 8 вересня 2006 р. в позові відмовлено.

Суд установив, що за договорами купівлі-продажу від 15 грудня 2003 р. № 1/1 та від 10 листопада 2003 р. № 15 АТ “Одесатурист” продало ТОВ “Вікторія” не тільки орендоване позивачем майно, а й інші будівлі та споруди оздоровчого комплексу “Одеса”, як єдиний майновий комплекс. Суд вважав, що право позивача на викуп орендованого майна було б порушено, якби відповідачі уклали договори купівлі-продажу саме орендованого позивачем майна (складського приміщення та кафе загальною площею 119 кв. метрів, двоповерхового приміщення загальною площею 739 кв. метрів у м. Одесі, Гагарінське плато, 5), а не будь-якого іншого майна.

Суд зазначив, що вимога про зобов’язання укласти договори купівлі-продажу не може пред’являтись позивачем до АТ “Одесатурист”, оскільки за ст. 770 ЦК у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов’язки наймодавця, яким у даний час є ТОВ “Вікторія”.

Відхиляючи решту доводів позивача, суд зазначив, що цивільне законодавство, чинне на момент укладення відповідачами договорів купівлі-продажу, не вимагало нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна між юридичними особами. В обґрунтування цього висновку суд послався на ч. 1 ст. 42, п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 44, ч. 1 ст. 47 ЦК1963 р.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2006 р. зазначене рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 18 січня 2007 р. № 26/372-06-8238 зазначені рішення та постанову скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції вмотивував постанову посиланням на ч. 2 ст. 777 ЦК. Суд касаційної інстанції також виходив з того, що суди попередніх інстанцій неповно встановили обставини справи, зокрема, не з’ясували, чи було АТ “Одесатурист” власником приміщень на момент укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу, неповно з’ясували дійсну природу правовідносин позивача та АТ “Одесатурист” в частині зобов’язань останнього щодо продажу орендованого майна орендарю.

22 березня 2007 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою ТОВ “Вікторія” порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 18 січня 2007 р. № 26/372-06-8238. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови та припинення провадження у справі з мотивів виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника скаржника, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 11110ГПК підставами для скасування або зміни судом касаційної інстанції рішення місцевого чи постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржена постанова Вищого господарського суду України вимогам зазначеної статті не відповідає.

Скасовуючи рішення судів першої й апеляційної інстанцій та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий господарський суд України послався, зокрема, на ч. 2 ст. 777 ЦК, відповідно до якої у разі продажу речі, переданої у найм, наймач, який належно виконує свої обов’язки за договором найму, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Проте застосування судом касаційної інстанції положень зазначеної статті до правовідносин сторін є помилковим.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1—3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Як установлено судами, оспорювані ТОВ “Беріг” договори купівлі-продажу, якими, на думку позивача, порушено його переважне право на придбання орендованого майна, укладені відповідачами 10 листопада 2003 р. та 15 грудня 2003 р..

ЦК України набрав чинності з 1 січня 2004 р..

Вищий господарський суд України зазначеного не врахував, та помилково застосував положення ч. 2 ст. 777 ЦК України до правочинів, вчинених відповідачами до набрання чинності цим Кодексом.

Інші мотиви оскарженої постанови Вищого господарського суду України щодо необхідності з’ясування, чи було АТ “Одесатурист” власником майна на момент його продажу ТОВ “Вікторія” за договорами купівлі-продажу від 15 грудня 2003 р. № 1/1 та від 10 листопада 2003 р. № 15, виходять за межі касаційної скарги ТОВ “Беріг” на постанову суду апеляційної інстанції в даній справі.

Крім того, набуття АТ “Одесатурист” права власності на майно не є предметом спору в даній справі, а правомірність володіння майном презюмується в силу положень ст. 49 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ “Про власність”.

Оскарженою постановою Вищого господарського суду України не спростовано висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності обставин, з якими закон пов’язує визнання договорів недійсними.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України скасував рішення судів першої й апеляційної інстанцій, не маючи для цього законних підстав. Тому оскаржену постанову Вищого господарського суду України слід скасувати, а законну й обґрунтовану постанову суду апеляційної інстанції — залишити в силі.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України, статей 2, 39 Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ “Про судоустрій України” в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду апеляційної інстанції. У зв’язку з цим наведений у статті 11118ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України зазначеного рішення.

Керуючись статтями 11117—11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу ТОВ задовольнила: постанову Вищого господарського суду України від 18 січня 2007 р. № 26/372-06-8238 скасувала, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2006 р. залишила в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Порушення справи про банкрутство суб’єкта підприємницької діяльності не змінює його статусу контролюючого органу стосовно податків та не позбавляє відповідний податковий орган статусу контролюючого органу стосовно податків і зборів (обов’язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів цим платником податків. Тому суд помилково застосував положення абзацу третього преамбули Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, як на підставу визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, надісланого такому платнику податків
  2. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними
  3. Застосування реституції по кредитним договорам, які визнані недійсними з моменту їх укладення, відрізняється від визнання недійсними та застосування реституції за іншими договорами, оскільки грошові кошти надаються у тимчасове користування на умовах повернення, строковості і платності. Положення Цивільного кодексу України підлягають застосуванню до спірних відносин сторін, оскільки останні продовжували існувати після 1 січня 2004 р.
  4. Розглядаючи позов про визнання права власності та виключення майна з акта опису й арешту майна, судам слід мати на увазі, що згідно зі ст. 1 Закону України “Про державну виконавчу службу” завданням органів державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. У зв’язку з цим вказаний державний орган не може бути відповідачем у справі в частині визнання права власності на спірне майно
  5. Не можна погодитися з висновком Вищого господарського суду України, що порушення процедури скликання загальних зборів пайовиків споживчого товариства не є нововиявленою обставиною, оскільки вказані порушення призвели до усунення останніх від особистої участі у вирішенні актуальних питань діяльності товариства, а саме вирішення питання про вихід останнього зі складу спілки, і мають істотне значення для вирішення справи за позовом по визнання рішення таких зборів недійсними та не були відомі заявникові на час вирішення спору господарським судом

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Август 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031