юридичні консультації

Застосування реституції по кредитним договорам, які визнані недійсними з моменту їх укладення, відрізняється від визнання недійсними та застосування реституції за іншими договорами, оскільки грошові кошти надаються у тимчасове користування на умовах повернення, строковості і платності. Положення Цивільного кодексу України підлягають застосуванню до спірних відносин сторін, оскільки останні продовжували існувати після 1 січня 2004 р.

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 24 січня 2006 р.
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку “Райффайзенбанк” на постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 р. у справі № 14/130 за позовом Акціонерного комерційного банку “Райффайзенбанк” до Відкритого акціонерного товариства “Запорізький завод феросплавів” (далі — ВАТ “Запорізький завод феросплавів”) про стягнення 830 тис. 252 доларів США, —

в с т а н о в и л а :

У березні 2005 р. АКБ “Райффайзенбанк” звернувся до господарського суду з позовом до ВАТ “Запорізький завод феросплавів” про стягнення 830 тис. 252 доларів США за безпідставне користування коштами в період з 29 квітня 2002 р. по 21 грудня 2004 р., з яких 622 тис. 689 доларів США складають проценти за безпідставне користування грошима та 207 тис. 563 доларів США – три проценти річних від суми заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивач 29 квітня 2002 р. на виконання договору про надання кредитної лінії від 12 квітня 2002 р. № 19/1-022/2002, укладеного з відповідачем, надав останньому 3 млн доларів США.

ВАТ “Запорізький завод феросплавів” сплатив на користь АКБ “Райффайзенбанк” відсотки за користування цими кредитними коштами за період з 29 квітня 2002 р. по 27 грудня 2002 р. у сумі 207 тис. 146 доларів США.

АКБ “Райффайзенбанк” на підставі кредитної заявки ВАТ “Запорізький завод феросплавів” від 27 грудня 2002 р. № 26-832 надав того ж дня відповідачу другий транш у розмірі 3 млн доларів США, а ВАТ “Запорізький завод феросплавів” отримані кошти того ж дня повернув як заборгованість за першим траншем. За користування цими кредитними коштами ВАТ “Запорізький завод феросплавів” сплатив відсотки у розмірі 471 тис. 244 доларів США.

В подальшому постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 серпня 2004 р. у справі № 3/231 визнано недійсним договір про надання кредитної лінії від 12 квітня 2002 р. № 19/1-022/2002 та застосовано правові наслідки недійсності договору у вигляді двосторонньої реституції: стягнуто з ВАТ “Запорізький завод феросплавів” на користь АКБ “Райффайзенбанк” 2 млн 321 тис. 611 доларів США.

Постановою Вищого господарського суду України від 30 вересня 2004 р. вказану постанову залишено без зміни.

21 грудня 2004 р. на виконання наказу господарського суду м. Києва ВАТ “Запорізький завод феросплавів” перерахувало позивачу 2 млн 321 тис. 611 доларів США.

У зв’язку з цим, АКБ “Райффайзенбанк” вважає, що в період з 29 квітня 2002 р. по 21 грудня 2004 р. відповідач безпідставно використовував кошти позивача у сумі 3 млн доларів США.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13 травня 2005 р. позов задоволено.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 10 серпня 2005 р. вказане рішення залишено без зміни.

Постановою Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 р. скасовано постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 10 серпня 2005 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 13 травня 2005 р., у позові відмовлено.

В основу постанови Вищого господарського суду України покладено висновки про те, що суди при вирішенні питання про визначення підставності перебування у відповідача отриманих від позивача коштів у якості кредиту повинні були застосувати правила ст. 469 ЦК УРСР, яка не передбачає стягнення процентів за користування безпідставно набутим майном.

У касаційній скарзі Акціонерним комерційним банком “Райффайзенбанк” поставлено питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 р. з мотивів її невідповідності рішенням Верховного Суду України та неправильного застосування норм матеріального права.

Ухвалою Верховного Суду України від 22 грудня 2005 р. порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 р.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Господарським та апеляційним судами встановлено, що відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 11 серпня 2004 р. у справі № 3/231, яка набрала чинності, визнано недійсним договір про надання кредитної лінії № 19/1-022/2002 від 12 квітня 2002 р. Спірний договір визнано недійсним з моменту його укладення, застосовано правові наслідки недійсності договору у вигляді двосторонньої реституції. Стягнуто з ВАТ “Запорізький завод феросплавів” на користь АКБ “Райффайзенбанк” 2 млн. 321 тис. 611 доларів США.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) встановлено, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Господарськими судами встановлено, що 21 грудня 2004 р. ВАТ “Запорізький завод феросплавів”, на виконання наказу господарського суду м. Києва, перерахувало позивачу 2 млн 321 тис. 611 доларів США.

Отже, господарський та апеляційний суди дійшли вірних висновків про застосування до спірних правовідносин положень Цивільного кодексу України, оскільки безпідставне використання коштів позивача відбувалося до фактичного повернення сторін у первісний стан.

Апеляційний суд вірно зазначив, що застосування реституції по кредитним договорам, які визнані недійсними з моменту їх укладення, суттєво відрізняється від визнання недійсними та застосування реституції за іншими договорами, оскільки грошові кошти надаються у тимчасове користування на умовах повернення, строковості і платності.

Пунктом 2 ст. 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

У відповідності з п. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Апеляційний суд дійшов вірного висновку про застосування ст. 1048 ЦК України до спірних правовідносин в частині нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки між сторонами відсутні договірні правовідносини і розмір проценту не встановлено.

Висновок Вищого господарського суду України про те, що господарські суди при вирішенні питання про визначення підставності перебування у відповідача отриманих від позивача коштів у якості кредиту повинні були застосувати правила ст. 469 ЦК УРСР, яка не передбачає стягнення процентів за користування безпідставно набутим майном є помилковим і не ґрунтується на вимогах закону, оскільки не враховує, що спірні відносини сторін продовжували існувати після 1 січня 2004 р.

У свою чергу, обґрунтованість та законність постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 10 серпня 2005 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 13 травня 2005 р. є підставою для залишення їх у силі.

Керуючись статями 11119 — 11120Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах, —

п о с т а н о в и л а :

касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку “Райффайзенбанк” задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 р. скасувати.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 10 серпня 2005 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 13 травня 2005 р. залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю суперечить закону, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 344 та п. 1 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, визнання права власності за набувальною давністю не може мати місця раніше 1 січня 2011 р.
  2. Установивши факт невиконання продавцем свого обов’язку передати покупцю документацію, необхідну для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив продавцю в позові до покупця про розірвання договору купівлі-продажу, застосувавши до правовідносин сторін положення ст. 538 Цивільного кодексу України щодо зустрічного виконання зобов’язань та передбачених нею правових наслідків на випадок невиконання однією із сторін у зобов’язанні свого обов’язку
  3. Встановивши факт існування між сторонами зобов’язальних відносин щодо купівлі-продажу електроенергії та розрахунків за неї на підставі двостороннього договору, суд не врахував положення цього договору, якими передбачено, що сторони визнають свої зобов’язання за Договором між членами оптового ринку електричної енергії України від 15 листопада 1996 р. (далі — ДЧОРЕ) (пункт 2.1); платежі за фактично продану Товариством електроенергію здійснюються відповідно до Інструкції про порядок використання коштів оптового ринку електричної енергії України, яка є додатком до ДЧОРЕ (пункт 4.2); оплата електроенергії коштами здійснюється з розподільчого рахунку, відкритого відповідно до чинних нормативних актів України, які регулюють порядок розрахунків за електроенергію (пункт 4.3). Кошти в першу чергу спрямовуються на погашення заборгованості відповідно до Графіка (Додаток 6) і тільки після її погашення спрямовуються на погашення заборгованості, яка виникла після підписання цього договору (пункт 4.6). Господарські суди не застосували до спірних відносин положення статті 15і Закону «Про електроенергетику», якою встановлено порядок проведення розрахунків на потовому ринку електричної енергії. Цей порядок передбачає, що для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожитку електричну енергію енергопостачальними, які здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи та оптовий постачальник електричної енергії, яким є державне підприємство «Енергоринок», відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання (раніше вони називалися розподільчі рахунки). Такі рахунки призначені для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії. Порушення норм матеріального права, допущені судом при розгляді справи, є підставою для скасування постановлених судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суд першої інстанції
  4. Неправильне застосування судом касаційної інстанції положень ст. 67 Господарського процесуального кодексу України призвело до помилкового скасування ухвали суду першої інстанції щодо застосування заходів до забезпечення позову.
  5. Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Август 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031