юридичні консультації

Визначені законодавством вимоги щодо порядку продажу державного майна повинні виконуватись і в тому випадку, коли об’єктом продажу є повністю зношені основні засоби установ та організацій, основна діяльність яких здійснюється за рахунок коштів державного та /або місцевих бюджетів

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України

від 28 березня 2006 р.

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України за участю представників санаторію “Іскра” (далі — Санаторій) — Тимошенко Л.О., Фонду майна Автономної Республіки Крим (далі — Фонд) — Голубєвої Н.А., Міністерства охорони здоров’я України (далі — МОЗ) — Морачова О.В., Генеральної прокуратури України (далі — Прокуратури) Баклан Н.Ю., розглянувши касаційну скаргу Санаторію на постанову Вищого господарського суду України від 20 грудня 2005 р. № 2-8/2372-2005,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2004 р. Санаторій звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до акціонерного товариства закритого типу “Аспект” (далі — АТЗТ), третя особа — Фонд, про визнання недійсним укладеного сторонами договору від 10 жовтня 2003 р. № 049-03, предметом якого є купівля-продаж будівлі котельної, пральні з приміщеннями площею 616,7 кв. метрів та підвалом площею 57,5 кв. метрів за ціною 500 грн.

Позивач вказував, що зазначений договір укладено з порушенням вимог законодавства щодо порядку придбання майна, яке перебуває у державній власності. Позивач також вважав, що спірний договір укладено в результаті зловмисної домовленості представника відповідача з колишнім головним лікарем Санаторію Тихоненком О.А. Позов мотивувався посиланням на статті 203, 215, 232 ЦК.

АТЗТ позов не визнавало з тих мотивів, що позивач помилково застосовує положення ЦК до правовідносин сторін, які виникли в жовтні 2003 року; позовні вимоги позбавлені правового обґрунтування; АТЗТ набуло право власності на майно на законних підставах. Відповідач вказував, що йому не могло бути відомо про порушення головним лікарем Санаторію порядку відчуження державного майна, оскільки АТЗТ був наданий акт на списання з балансу медичного, виробничого та іншого спеціального обладнання та машин від 15 жовтня 2003 р., за яким залишкова вартість майна з урахуванням фізичного зносу дорівнювала нулю. Відповідач також зазначав, що спірне майно увійшло до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю “Промхолдинг” (далі — ТОВ).

Ухвалами Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2004 р. та від 18 січня 2005 р. до участі у справі залучено МОЗ та ТОВ третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 березня 2005 р. позов задоволено, договір купівлі-продажу від 10 жовтня 2003 р. № 049-03 визнано недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК та застосовано встановлені ст. 216 цього Кодексу правові наслідки недійсності правочину: зобов’язано АТЗТ повернути Санаторію будівлю котельної, пральні з приміщеннями площею 616,7 кв. метрів та підвалом площею 57,5 кв. метрів, стягнено з Санаторію на користь АТЗТ 500 грн у повернення одержаних за договором грошових коштів.

Суд виходив з того, що:

— за статутом Санаторій є державним закладом, який заснований на державній власності та підпорядковується МОЗ, майно належить Санаторію на праві оперативного управління;

— відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 697-XII “Про власність” державні органи, уповноважені управляти державним майном, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України;

— Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. № 8-92 “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” здійснення функцій щодо управління майном, яке є у загальнодержавній власності, покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади;

— договір купівлі-продажу не погоджений з органом, в управлінні якого знаходиться майно, а саме з МОЗ;

— при відчуженні майна не дотримано вимоги Закону України від 4 березня 1992 р. № 2163-XII “Про приватизацію державного майна” (далі — Закон № 2163-XII), за яким відчуження державного майна на користь фізичних та юридичних осіб здійснюється шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 5 липня 2005 р. зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.

Суд апеляційної інстанції зазначив:

— як убачається з протоколу узгодження від 14 листопада 2003 № 01/18 до договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2003 р. № 049-0, предметом домовленості сторін є будівля, яка знаходиться в аварійному стані, непридатна для подальшої експлуатації, списана з балансу та виведена зі складу основних засобів;

— об’єкт купівлі-продажу за укладеним сторонами договором був списаний з балансу Санаторію, а тому не є його майном у розумінні ч. 1 ст. 10 Закону України від 27 березня 1991 р. № 887-XII “Про підприємства в Україні”;

— з цих же підстав не вимагалось узгодження договору купівлі-продажу з МОЗ як органом державної виконавчої влади, уповноваженим управляти майном, що знаходиться в державній власності;

— законність договору повинна оцінюватись відповідно до законодавства, чинного на момент його укладення, а тому застосування судом першої інстанції положень ЦК до правовідносин сторін є помилковим;

— судом першої інстанції помилково застосовані до правовідносин сторін положення Закону № 2163-XII, оскільки продане за договором майно не є об’єктом приватизації у визначенні ст. 5 цього Закону;

— на правовідносини сторін не поширюються вимоги Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю (затверджене наказом Фонду державного майна України від 30 липня 1999 р. № 1477).

За цих обставин суд апеляційної інстанції визнав позовні вимоги недоведеними.

Під час розгляду справи в суді касаційної інстанції Прокуратура письмово повідомила Вищий господарський суд України про вступ прокурора у справу.

Постановою Вищого господарського суду України від 20 грудня 2005 р. № 2-8/2372-2005 зазначена постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін.

23 лютого 2006 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Санаторію порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 20 грудня 2005 р. № 2-8/2372-2005. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування касаційної скарги зроблено посилання на невідповідність висновків судів касаційної та апеляційної інстанцій обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, третіх осіб та Прокуратури, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 6 постанови від 29 грудня 1976 р. № 11 “Про судове рішення”, мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справиё їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов’язки сторін у спірних правовідносинах.

Рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій в даній справі цим вимогам не відповідають.

Відмовляючи в позові про визнання недійсним укладеного сторонами договору купівлі-продажу, суд апеляційної інстанції, постанова якого залишена без змін оскарженою постановою Вищого господарського суду України, виходив, зокрема, з того, що об’єкт купівлі-продажу не знаходився на балансі продавця (позивача), оскільки внаслідок його повного зносу, нульової вартості та руйнування (непридатність для цільового використання) цей об’єкт був списаний з балансу і не рахувався за Санаторієм як його майно.

Проте, зробивши загальне посилання на матеріали справи та надання сторонами доказів, суд апеляційної інстанції не конкретизував ті докази, які б давали підставу для такого висновку, відповідно й не оцінював такі докази.

Крім того, визнавши установленим, що предметом укладеного сторонами договору купівлі-продажу є повністю зношена та списана з балансу Санаторію будівля, суди апеляційної та касаційної інстанцій помилково вважали, що на таке майно не повинні поширюватись визначені законодавством обмеження та процедури стосовно продажу державного майна.

Зокрема, цими судами не враховані вимоги Типової інструкції про порядок списання матеріальних цінностей з балансу бюджетних установ (затверджена наказом Державного казначейства України та Міністерства економіки України від 10 серпня 2001 р. № 142/181; далі — Типова інструкція), якою встановлено єдині вимоги до порядку списання матеріальних цінностей з балансу установ та організацій, основна діяльність яких здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів. Як передбачено п. 22 Типової інструкції, продаж матеріальних цінностей, віднесених до основних засобів (у тому числі повністю зношених), здійснюється тільки на конкурентних засадах (через біржі, аукціони та за конкурсом) відповідно до Положення про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю (затверджене наказом Фонду державного майна України від 22 вересня 2000 № 1976; далі — Положення про порядок продажу). Згідно з п. 23 Типової інструкції продаж будівель (у тому числі приміщень), споруд, транспортних засобів та повністю зношених за даними бухгалтерського обліку матеріальних цінностей, які відносяться до необоротних активів, проводиться за експертною оцінкою. Слід зазначити, що зазначені вимоги Типової інструкції кореспондують з абзацом 2 п. 2 Положення про порядок продажу, відповідно до якого продаж іншого державного майна може здійснюватися відповідно до норм цього Положення у випадках, передбачених нормативно-правовими актами.

За цих обставин покладені в основу постанов судів апеляційної та касаційної інстанцій мотиви щодо законності набуття Товариством майна у власність на підставі договору купівлі-продажу, укладеного із Санаторієм, є непереконливими. Судами апеляційної та касаційної інстанцій не наведено законного обґрунтування на спростування висновків суду першої інстанції про те, що відповідно до статуту та законодавства правовий режим державного майна, закріпленого за Санаторієм на праві оперативного управління, вимагав здійснення відчуження будівлі за погодженням з Міністерством охорони здоров’я України та на конкурентних засадах.

Відповідно до ст. 48 ЦК 1963 р., чинного на момент укладення сторонами договору купівлі-продажу, недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону. Посилання суду першої інстанції на положення ЦК не впливає на обґрунтованість висновку цього суду щодо наявності підстав для задоволення позову та правильність вирішення спору.

Враховуючи викладене, в апеляційного господарського суду не було підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Вищий господарський суд України на це уваги не звернув, юридичну оцінку обставин справи не перевірив та залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, яку не можна визнати законною й обґрунтованою. Тому постанови судів касаційної та апеляційної інстанцій слід скасувати, а рішення суду першої інстанції — залишити в силі.

Керуючись статтями 11117—11120ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

постановила:

Касаційну скаргу Санаторію задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 20 грудня 2005 р. № 2-8/2372-2005 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 5 липня 2005 р. скасувати, а рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 березня 2005 р. залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Сторони договору оренди майна інших форм власності (окрім державного та комунального майна) можуть обумовити про незастосування до договірних правовідносин положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. Якщо ж така умова в договорі відсутня, то вказаний Закон може застосовуватися
  2. Встановивши факт існування між сторонами зобов’язальних відносин щодо купівлі-продажу електроенергії та розрахунків за неї на підставі двостороннього договору, суд не врахував положення цього договору, якими передбачено, що сторони визнають свої зобов’язання за Договором між членами оптового ринку електричної енергії України від 15 листопада 1996 р. (далі — ДЧОРЕ) (пункт 2.1); платежі за фактично продану Товариством електроенергію здійснюються відповідно до Інструкції про порядок використання коштів оптового ринку електричної енергії України, яка є додатком до ДЧОРЕ (пункт 4.2); оплата електроенергії коштами здійснюється з розподільчого рахунку, відкритого відповідно до чинних нормативних актів України, які регулюють порядок розрахунків за електроенергію (пункт 4.3). Кошти в першу чергу спрямовуються на погашення заборгованості відповідно до Графіка (Додаток 6) і тільки після її погашення спрямовуються на погашення заборгованості, яка виникла після підписання цього договору (пункт 4.6). Господарські суди не застосували до спірних відносин положення статті 15і Закону «Про електроенергетику», якою встановлено порядок проведення розрахунків на потовому ринку електричної енергії. Цей порядок передбачає, що для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожитку електричну енергію енергопостачальними, які здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи та оптовий постачальник електричної енергії, яким є державне підприємство «Енергоринок», відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання (раніше вони називалися розподільчі рахунки). Такі рахунки призначені для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії. Порушення норм матеріального права, допущені судом при розгляді справи, є підставою для скасування постановлених судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суд першої інстанції
  3. Продаж орендодавцем майна орендарю на підставі укладеного між ними договору оренди, не є підставою припинення орендованих відносин між ними, якщо після укладення договору купівлі-продажу сторони оформили свої відносини новим договором оренди
  4. Провадження у справі підлягає припиненню згідно з пунктом 1 статті 80 ГПК, оскільки особа, яка звернулася до суду з позовом, на момент звернення не була правоздатною – її було реорганізовано, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, що свідчить про її припинення
  5. Судом не враховано, що відповідно до ч.2 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах 1956 р., на яку є посилання в договорі доручення від 3 січня 2002 р. № 4, укладеного між ТОВ ВКП “ЮВІС” та ДП фірмою “ІСТ” із 100 % іноземним капіталом, перевізник звільняється від відповідальності за повну або часткову втрату вантажу або його пошкодження, якщо втрата вантажу, його пошкодження або запізнення сталося за обставин, уникнути які перевізник не міг і наслідки яких він не міг передбачити

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Май 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031