юридичні консультації

Відповідно до ст. 194 ЦК 1963 р. гарантія, як і порука, припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання. Порушення справи про банкрутство боржника не звільняє гаранта від виконання зобов’язань за договором гарантії перед кредитором

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 28 березня 2006 р.
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України розглянувши касаційну скаргу Компанії на постанову Вищого господарського суду України від 14 грудня 2005 р. у справі № 7/215(31/57) за позовом Компанії до Банку та Товариства про стягнення 2 млн 252 тис. грн,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2003 р. Українська державна інноваційна компанія (далі — Компанія) звернулась до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства “Комерційний банк “Приватбанк” (далі — Банк) та Відкритого акціонерного товариства “Дніпроенерго” (далі — Товариство) про стягнення 2 млн 252 тис. грн.

В обґрунтування своїх вимог Компанія посилалася на те, що між Запорізьким регіональним відділенням Державного інноваційного фонду України (далі — Фонд), правонаступником якого Компанія, та Товариством укладено інноваційний договір від 6 серпня 1999 р. № 79 , за яким Товариство отримало позику в розмірі 2 млн 252 тис. грн. Кінцевим строком повернення коштів визначено 30 вересня 2002 р.

Гарантом виконання Товариством своїх зобов’язань перед Фондом виступив Банк на підставі укладеного з Фондом договору гарантії від 6 серпня 1999 р.

Відповідачі взятих на себе зобов’язань не виконали.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Постановою Верховного Суду України від 30 березня 2004 р. скасовано постанову Вищого господарського суду України від 10 грудня 2003 р., постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 червня 2003 р. та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 8 квітня 2003 р., а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Останнім рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10 травня 2005 р. позов Компанії до Банку задоволено, а позовні вимоги до Товариства залишені без розгляду.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19 липня 2005 р. рішення скасовано, у задоволенні позовних вимог до Банку відмовлено. Провадження у справі у відношенні Товариства припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 14 грудня 2005 р. залишено без зміни постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19 липня 2005 р.

В основу постанови Вищого господарського суду України покладено висновки про те, що порушення справи про банкрутство не свідчить про відсутність можливості виконання зобов’язання боржником.

У касаційній скарзі Компанії поставлено питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 14 грудня 2005р. В обґрунтування скарги зроблено посилання на неправильне застосування Вищим господарським судом України норм матеріального права, а також виявлення факту різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Ухвалою Верховного Суду України від 16 лютого 2006 р. порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 14 грудня 2005 р.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно п. 3.1 договору гарантії від 6 серпня 1999 р., у випадку невиконання зобов’язань Товариством за інноваційним договором від 6 серпня 1999 р. № 79 в установлений строк, Компанія зобов’язана звернутися з письмовим повідомленням до Банку. Протягом 10 днів з дня отримання такого повідомлення, Банк переводить на рахунок позивача суму боргу. (п. 3.3. договору гарантії.)

Господарськими судами встановлено, що 4 жовтня 2002 р. Компанія направила Товариству претензію з вимогою перерахувати 2 млн 252 тис. грн на виконання інноваційного договору від 6 серпня 1999 р. № 79. Товариство претензію не визнало, пославшись на ухвалу господарського суду Запорізької області від 12 грудня 2001 р. про порушення провадження у справі про його банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Одночасно, суди встановили, що 18 жовтня 2002 р. Компанія направила претензію Банку з вимогою виконати договірні зобов’язання за договором гарантії від 6 серпня 1999 р., яку останній не визнав, пославшись на порушення справи про банкрутство Товариства та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Статтею 196 Цивільного кодексу УРСР (далі — ЦК 1963 р.) встановлено, що правила статей 191 і 194 цього Кодексу поширюються на гарантії, що видаються одними організаціями в забезпечення погашення заборгованості інших.

Відповідно до ст. 191 ЦК 1963 р. гарант, як і поручитель, зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі або в частині.

Господарський суд, вказуючи на правомірність вимог Компанії до Банку, дійшов вірного висновку, що відповідальність гаранта є субсидіарною і пред’явлення вимог до нього здійснюється після відмови боржника задовольнити вимоги кредитора.

Згідно з ст. 161 ЦК 1963 р. зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору.

Статтею 194 ЦК 1963 р. встановлено, що гарантія, як і порука, припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання.

У зв’язку з цим, порушення справи про банкрутство боржника не звільняє гаранта від виконання взятих на себе зобов’язань за договором гарантії перед кредитором.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 14 грудня 2005, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19 липня 2005 р. рішення підлягають скасуванню, а законне і обґрунтоване рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10 травня 2005 р. залишенню в силі.

Керуючись ст. 11119—11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 14 грудня 2005, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19 липня 2005 р. скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10 травня 2005 р. у справі № 7/215(31/57) залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Порушення справи про банкрутство суб’єкта підприємницької діяльності не змінює його статусу контролюючого органу стосовно податків та не позбавляє відповідний податковий орган статусу контролюючого органу стосовно податків і зборів (обов’язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів цим платником податків. Тому суд помилково застосував положення абзацу третього преамбули Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, як на підставу визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, надісланого такому платнику податків
  2. Відповідно до абзацу сьомого ст. 1 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до складу грошових зобов’язань боржника, зокрема, не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а тому включення до складу кредиторських вимог суми пені є неправомірним.
  3. Алгоритм розподілу коштів за поставлений газ не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати вартості поставленого газу, не припиняє зобов’язання боржника по оплаті боргу кредитору, у тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення боргу зі споживачів природного газу
  4. Установивши факт невиконання продавцем свого обов’язку передати покупцю документацію, необхідну для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив продавцю в позові до покупця про розірвання договору купівлі-продажу, застосувавши до правовідносин сторін положення ст. 538 Цивільного кодексу України щодо зустрічного виконання зобов’язань та передбачених нею правових наслідків на випадок невиконання однією із сторін у зобов’язанні свого обов’язку
  5. Відповідно до положень ст.1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не можна визнати кредиторами боржника осіб, які заявляють вимоги на суми вартості належних їм акцій у статутному фонді боржника

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Май 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031