юридичні консультації

Вексельні угоди регулюються також і загальними нормами цивільного законодавства про угоди і зобов’язання. Виходячи з цього. У випадках відсутності спеціальних норм у вексельному законодавстві застосовуються загальні норми Цивільного кодексу України до вексельних угод з урахуванням їх особливостей

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 24 січня 2006 р.

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” на постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 р. в справі за позовом дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до відкритого акціонерного товариства “ОПЕКС” про стягнення 501 тис. 700 грн,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2005 р. дочірня компанія (далі – ДК) “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії (далі – НАК) “Нафтогаз України” звернулася до господарського суду Одеської області з позовом до відкритого акціонерного товариства (далі – ВАТ) “ОПЕКС” про стягнення 501 тис. 700 грн, з яких 500 тис. грн заборгованість за простим векселем № 753281356069, емітованим відповідачем, та 1тис. 700 грн витрат за вчинення виконавчого напису. В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що він є законним держателем простого векселя № 753281356069 на суму 500 тис. грн, емітованого 11 листопада 2000 р. ВАТ “ОПЕКС”, термін сплати за яким визначено 11 листопада 2003 р. 13 листопада 2003 р. зазначений вексель опротестований нотаріусом у неплатежу, а після вчинення нотаріусом 20 листопада 2003 р. виконавчого напису, останній було направлено на виконання до відділу державної виконавчої служби. Оскільки згодом виконавче провадження з цього питання було закінчено, а виконавчий напис повернуто без виконання, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за простим векселем.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17 травня 2005 р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28 липня 2005 р., позов задоволено в повному обсязі з тих підстав, що векселедавець ВАТ “ОПЕКС” в установлений строк не виконав своє зобов’язання щодо виплати позивачу суми згідно простого векселя.

Постановою Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 р. рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 5 січня 2006 р. за касаційною скаргою ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України” порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 р. Касаційна скарга обґрунтовується невідповідністю оскаржуваної постанови статтям 124, 129 Конституції України, нормам матеріального права, а саме: статтям 17, 48 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, а також різного застосування Вищим господарським судом України положень одного й того ж закону в аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України виходив із того, що вексель, опротестований нотаріусом (виконавчий напис нотаріуса) у встановленому законом порядку, є виконавчим документом, який підлягає виконанню відповідно до вимог Закону України “Про виконавче провадження”, і повернення зазначеного документа без виконання з підстав неможливості списання коштів з рахунку відповідача без відповідного судового рішення з цього питання не відповідає положенням зазначеного Закону, і не позбавляє позивача права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання або оскаржити неправомірні дії державного виконавця до суду. Разом із цим, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що судовими інстанціями неповно з’ясовані обставини, що мають значення для вирішення даного спору, зокрема, набуття позивачем статусу законного держателя спірного векселя з огляду на відсутність правових підстав для видачі векселя відповідачем попередньому векселедержателю ТОВ “Автотрейд”, а також наявності факту втрати та підробки спірного векселя та порушення кримінальної справи за фактом шахрайський дій посадових осіб підприємств з векселями ВАТ “ОПЕКС”, тому справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу. Тому здійснення особою свого права на судовий захист не може ставитись у залежність від використання нею інших засобів правового захисту, до яких відноситься, зокрема, захист цивільних прав нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

За таких обставин, посилання Вищого господарського суду України на те, що позивачем не було використано всіх заходів досудового врегулювання спору не може бути прийнято до уваги, оскільки неможливість отримати вексельний платіж за виконавчим написом не позбавила позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про стягнення заборгованості за простим векселем. При цьому, оскарження дій державної виконавчої служби з приводу закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого напису без виконання є правом, а не обов’язком позивача.

Крім того, виходячи зі змісту статтей 16, 77 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі (далі – Закон), власник векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим.

Якщо особа втратила право володіння векселем в силу будь-якої події, держатель, який обґрунтував своє право на нього згідно з вищезазначеним порядком, зобов’язаний повернути вексель, якщо він придбав його несумлінно або припустив при його придбанні грубу необережність.

Разом із тим, вексельні угоди регулюються також і загальними нормами цивільного законодавства про угоди і зобов’язання. Виходячи з цього, у випадках відсутності спеціальних норм у вексельному законодавстві застосовуються загальні норми Цивільного кодексу України до вексельних угод з урахуванням їх особливостей.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України” є законним держателем простого векселя № 753281356069 на суму 500 тис. грн, емітованого ВАТ “ОПЕКС”, право на який позивач набув у встановленому законом порядку. Разом із цим обставин, які б давали підстави вважати, що позивачем спірний вексель придбано несумлінно або з грубою необережністю судовими інстанціями не встановлено, а вир. суду з кримінальної справи з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені або відповідного рішення суду матеріали справи не містять.

Оскільки судовими інстанціями не встановлено, а ВАТ “ОПЕКС” не надано передбачених законом доказів незаконного отримання векселя ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України”, то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що сума боргу за векселем, факт емітування якого відповідачем не заперечується, підлягає стягненню на користь позивача.

З огляду на зазначене, постанова Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 р. підлягає скасуванню, а постанова Одеського апеляційного господарського суду від 28 липня 2005 р. – залишенню в силі.

Керуючись статтями 11117–11120Господарського процесуального кодексу України, Судова палата

постановила:

Касаційну скаргу ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України” задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 р. в справі № 31/215-05-4080 скасувати, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28 липня 2005 р. залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції
  2. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду
  3. Посилання Вищого господарського суду України на невідповідність поданої касаційної скарги вимогам процесуального законодавства, не зазначення касатором суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, спростовуються змістом касаційної скарги
  4. Застосування реституції по кредитним договорам, які визнані недійсними з моменту їх укладення, відрізняється від визнання недійсними та застосування реституції за іншими договорами, оскільки грошові кошти надаються у тимчасове користування на умовах повернення, строковості і платності. Положення Цивільного кодексу України підлягають застосуванню до спірних відносин сторін, оскільки останні продовжували існувати після 1 січня 2004 р.
  5. ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ 07.04.2008 N 01-8/211 Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Ноябрь 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930