юридичні консультації

При вирішенні спорів про відповідальність за порушення договору, судам необхідно з’ясовувати норми яких кодексів (ЦК УРСР, ЦК України, ГК України) слід застосовувати, виходячи з положень пунктів 4 і 10 “Прикінцевих та перехідних положень” ЦК України та пунктів 4 і 5 “Прикінцевих положень” ГК України

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду
України
від 7 лютого 2006 р.
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства “Завод ім. В.О. Малишева” (далі – Підприємство) на постанову Вищого господарського суду України від 9 листопада 2005 р. у справі № 08/43-05 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Партнер” (далі — Товариство) до Підприємства про спонукання до виконання зобов’язання в натурі,

в с т а н о в и л а:

З позовом у Господарський суд Харківської області Товариство звернулося 28 січня 2005 р., обґрунтувавши заявлену позовну вимогу невиконанням відповідачем в повному обсязі договірних зобов’язань щодо передачі в рахунок оплати отриманого генератора негабаритного металобрухту за ціною 60 грн за 1 тонну, що становить 1 тис 48 тонн вартістю 62 тис. 880 грн.

Із обумовлених договором 1 тис. 355 тонн Підприємство передало позивачу 307 тис. 12 тонн, а відмову від повного виконання зобов’язання у відповіді на претензію мотивувало збільшенням ціни на негабаритний металобрухт.

Заявою від 5 квітня 2005 р. Товариство змінило предмет та підстави позову, заявивши вимоги про стягнення з Підприємства 524 тис. грн збитків у зв’язку із втратою інтересу до виконання зобов’язання в натурі і відмови від такого виконання, а також – 6 тис. 300 грн судових витрат на отримання правової допомоги. Розрахунок збитків позивач здійснив виходячи з ринкової вартості такого металобрухту на підставі довідки Універсальної біржі “Україна”, а саме — 500 грн за 1 тонну.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19 травня 2005 р. позов задоволено частково: стягнуто з відповідача 62 тис. 880 грн збитків, а в решті позову відмовлено.

Відмовляючи у стягненні збитків, вирахуваних за ринковою вартістю металобрухту, суд виходив з того, що позивач не довів наявності заявленого розміру збитків, а таму на підставі п. 3 ст. 612 ЦК України стягнув збитки у вигляді вартості недопоставленого металобрухту. Стосовно стягнення 6 тис. 300 грн, сплачених за витратним касовим ордером за надання правової допомоги, суд зазначив, що вказана виплата не є судовими витратами в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), якою до судових витрат віднесено, зокрема, оплату послуг адвоката, і не є збитками, бо факт сплати цієї суми не знаходиться у необхідному зв’язку з фактом невиконання боржником зобов’язання.

Постановою від 28 липня 2005 р. Харківський апеляційний господарський суд зазначене судове рішення в частині стягнення 62 тис. 880 грн збитків залишив без змін, а в решті рішення скасував та стягнув з підприємства додатково 467 тис. 450 грн збитків, в тому числі і витрати на юридичні послуги. При цьому апеляційний суд виходив з того, що відповідач порушив зобов’язання, взяте на себе за укладеним з позивачем договором, а тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611, ч. 3 ст. 612 ЦК України та ст. 226 ГК України повинен відшкодувати останньому збитки, які згідно з ч. 3 ст. 623 ЦК України визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день ухвалення рішення. А сплачені за надання правової допомоги суб’єкту підприємницької діяльності Почуєву В.А. 6 тис. 300 грн відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України є збитками позивача, бо нерозривно пов’язані з наданням виключно послуг, які він зобов’язаний був понести з метою захисту свого порушеного права.

Оскарженою постановою Вищий господарський суд України постанову Харківського апеляційного господарського суду в частині стягнення витрат на юридичні послуги в сумі 6 тис. 300 грн скасував, а в решті постанову залишив без змін, обґрунтувавши скасування тим, що представник, який представляв інтереси позивача у господарському суді не є адвокатом, а тому сплачені йому за ці послуги суми відповідно до ст. 44 ГПК України не відносяться до судових витрат. Не визнав їх суд і збитками, виходячи з того, що вони не мають обов’язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв’язку із заявленими збитками.

Підприємство просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу порушенням судом норм матеріального і процесуального права, а також невідповідністю оскарженої постанови Конституції України.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Господарськими судами встановлено, що:

– 2 лютого 2001 р. між Підприємством та Товариством був укладений договір міни 1 тис. 355 тонн металобрухту по ціні 60 грн за 1 тонну загальною вартістю 81 тис. 300 грн на один генератор ГП 311 БМ 42 вартістю 81 тис. 300 грн;
– строки виконання взаємних зобов’язань сторони в договорі не встановили, вказавши в п. 11 тільки строк його дії — до 31 грудня 2001 р.;

– обумовлений генератор Товариство передало Підприємству 1 червня 2001 р., останнє відпустило йому протягом серпня — грудня 2001 р. лише частину металобрухту – 307 тис. 12 тонн вартістю 18 тис. 427 грн;

– на підставі ст. 165 ЦК УРСР Товариство заявило Підприємству вимоги про повне виконання зобов’язання в натурі листом від 9 липня 2003 р. № 33 (а.с. 17), яка не виконана по даний час.

За таких обставин справи та відповідно до ч. 2 ст. 165 ЦК УРСР прострочення виконання зобов’язання з боку Підприємства почалося через сім днів з дня пред’явлення вимоги кредитором і триває по даний час. Тобто з цього моменту сталося порушення права позивача і, відповідно, у нього виникло право на його захист.

Ухвалені судові рішення та постанови суди обґрунтували положеннями ЦК України та ГК України, проте не вказали на підстави застосування цих Кодексів.

Відповідно до п. 4 “Прикінцевих та перехідних положень” ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Аналогічна норма міститься і в пункті четвертому “Прикінцевих положень” ГК України.

Крім того, відповідно до п. 10 “Прикінцевих та перехідних положень” ЦК України правила цього Кодексу про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 р., була встановлена інша відповідальність за такі порушення.

А згідно з п. 5 “Прикінцевих положень” ГК України положення цього Кодексу щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов’язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов’язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в п. 1 цього розділу. Положення ГК України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абз. 1 цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

Але під час розгляду справи суди не з’ясували під дію яких із зазначених норм названих Кодексів підпадає предмет позову у даній справі.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. № 11 “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення і постанови не можуть вважатися законними та обґрунтованими, і тому підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об’єктивної оцінки наявних у ній доказів, з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 11117—11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Державного підприємства “Завод ім. В.О. Малишева” задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 9 листопада 2005 р., постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28 липня 2005 р. та рішення Господарського суду Харківської області від 19 травня 2005 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
  2. Визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю суперечить закону, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 344 та п. 1 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, визнання права власності за набувальною давністю не може мати місця раніше 1 січня 2011 р.
  3. При вирішенні спорів щодо стягнення вартості перевезень, якщо контрагентами чітко не встановлено вартість перевезень вантажу, господарським судам слід з’ясувати фактичні витрати перевізника
  4. Про застосування судами законів України про внесення змін до чинного законодавства у зв’язку із закінченням дії “Перехідних положень” Конституції України
  5. Вексельні угоди регулюються також і загальними нормами цивільного законодавства про угоди і зобов’язання. Виходячи з цього. У випадках відсутності спеціальних норм у вексельному законодавстві застосовуються загальні норми Цивільного кодексу України до вексельних угод з урахуванням їх особливостей

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Август 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031