юридичні консультації

Положення ч. 5 ст. 11 Закону України “Про заставу” безпосередньо не визначає недійсність договору застави майна, укладеного без дотримання вимог зазначеної норми

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 21 березня 2006 р.
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” (далі — Банк) на постанову Вищого господарського суду України від 20 грудня 2005 р. у справі за позовом відкритого акціонерного товариства “Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе” (далі — Завод) до Банку про визнання недійсним договору,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2005 р. Завод пред’явив у Господарському суді Харківської області позов до Банку про визнання недійсним договору застави товарів в обороті від 27 грудня 2002 р. з тих мотивів, що спірний договір укладено з порушенням вимог ч. 5 ст. 11 Закону України від 2 жовтня 1992 р. № 2654-XII “Про заставу” (далі — Закон).

Відповідач позов не визнавав, посилаючись на його безпідставність.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 9 серпня 2005 р. позов задоволено з тих підстав, що спірний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема Закону , оскільки його умови не були погодженні з Фондом державного майна України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2005 р. рішення суду першої інстанції скасовано та в позові відмовлено за відсутністю підстав для визнання спірного договору недійсним.

Постановою Вищого господарського суду України від 20 грудня 2005 р. скасовано постанову суду апеляційної інстанції, а рішення Господарського суду Харківської області залишено без змін.

23 лютого 2006 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Банку порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 20 грудня 2005 р. у справі № 37/192-05.

Касаційна скарга обґрунтована порушенням Вищим господарським судом України норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установлено судами, позивач є відкритим акціонерним товариством, створеним у процесі корпоратизації, щодо якого прийнято рішення про приватизацію майна.

Визнаючи недійсним укладений між сторонами договір застави, суд першої інстанції, з яким погодився Вищий господарський суд України, виходив з того, що підставою недійсності зазначеного договору є недодержання вимог ч. 5 ст. 11 Закону, відповідно до якої з моменту прийняття рішення про приватизацію відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава його майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації.

Проте висновки судів першої та касаційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Статтею 15 ЦК закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 1 ГПК підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Частиною 1 ст. 16 ЦК передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.

Відповідно до законодавства за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).

Нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом (ч. 2 ст. 215 ЦК). Застосовуючи до правовідносин сторін положення ч. 5 ст. 11 Закону, лише суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу на те, що згадана правова норма безпосередньо не визначає недійсність договору застави майна, укладеного без дотримання вимог цієї норми.

Крім того, проаналізувавши положення Порядку погодження органами приватизації умов договорів застави та іпотеки (затверджене наказом Фонду державного майна України від 6 лютого 2001 р. № 163; далі — Порядок), суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що цим Порядком передбачено подання до відповідного органу приватизації проекту договору застави або укладеного договору застави відповідно до вимог чинного законодавства (п. 2.2, 3.1, абзац 3 п. 4 Порядку).

Слід зазначити, що ст. 4 Закону, якою визначено вимоги до предмету застави, не встановлено заборони щодо застави товарів в обороті або в переробці будь-якими суб’єктами підприємницької діяльності — заставодавцями.

Правильним є також висновок суду Харківського апеляційного господарського суду про те, що згідно з Порядком саме позивач повинен звернутися до органу приватизації з відповідною письмовою заявою та необхідним пакетом документів для отримання рішення щодо погодження умов договору застави. Проте Завод не надав доказів вчинення таких дій, відповідно й не надав доказів відмови органу приватизації в погодженні умов укладеного сторонами договору застави.

Не спростувавши висновку суду апеляційної інстанції про те, що позивач не довів факт порушення свого суб’єктивного цивільного права, Вищий господарський суд України не дав належної юридичної оцінки тій обставині, що звернення до суду з даним позовом фактично є намаганням Заводу покласти на відповідача несприятливі правові наслідки через невиконання самим позивачем свого обов’язку.

За цих обставин у Вищого господарського суду України не було законних підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції. Тому оскаржена постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, а скасована нею законна й обґрунтована постанова суду апеляційної інстанції — залишенню в силі.

Керуючись статтями 11117—11120 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

постановила:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 20 грудня 2005 р. у справі № 37/192-05 — скасувати.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2005 р. залишити в силі.

Постанова є остаточна і оскарженню не підлягає.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Не виконавши вимоги закону щодо погодження умов договору застави з органом приватизації, заставодавець безпідставно звернувся до суду за правовим захистом, пред’явивши до заставодержателя позов про визнання договору застави недійсним
  2. Продаж орендодавцем майна орендарю на підставі укладеного між ними договору оренди, не є підставою припинення орендованих відносин між ними, якщо після укладення договору купівлі-продажу сторони оформили свої відносини новим договором оренди
  3. Сторони договору оренди майна інших форм власності (окрім державного та комунального майна) можуть обумовити про незастосування до договірних правовідносин положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. Якщо ж така умова в договорі відсутня, то вказаний Закон може застосовуватися
  4. Застосовуючи положення ст. 214 Цивільного кодексу УРСР у редакції Закону України від 08.10.1999 р. № 1136-XIV, слід враховувати прикінцеві положення зазначеного Закону про те, що цей Закон не поширюється на правовідносини, які виникають з прострочення виконання грошового зобов’язання з оплатою населенням комунальних послуг
  5. Достатньою підставою для розірвання договору оренди є будь-яка обставина, передбачена ст. 783 ЦК України та ч. 3 ст. 26 Закону «Про оренду державного та комунального майна»

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Май 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031