юридичні консультації

На порушення вимог закону, суди апеляційної та касаційної інстанції, переглядаючи рішення у справі адміністративної юрисдикції, керувались положеннями ГПК України

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України
від 28 лютого 2006 р.
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Козинської селищної ради Обухівського району Київської області (далі — Селищна рада) на постанову Вищого господарського суду України від 14 грудня 2005 р. № 330/18-05 у справі за позовом закритого акціонерного товариства “Трипільське підприємство “Пролетарська Правда” (далі — ЗАТ) до Селищної ради про визнання недійсним рішення від 30 березня 2004 р. № 24 “Про відмову в затвердженні рішення виконкому Козинської селищної ради від 31 травня 2001 р. № 9/1”, зобов’язання укласти з позивачем договір купівлі-продажу земельної ділянки та договір оренди земельної ділянки,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2005 р. ЗАТ подало позов до господарського суду Київської області до Сеищної ради про визнання недійсним рішення від 30 березня 2004 р. № 24 “Про відмову в затвердженні рішення виконкому Козинської селищної ради від 31 травня 2001 р. № 9/1”, зобов’язання укласти з ЗАТ договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 33, 1 гектара за ціною 687 тис. 119 грн та договір оренди земельної ділянки загальною площею 207, 2 гектара, яка розташована на території Селищної ради та належить ЗАТ на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 23 серпня 2001 р. І-КВ № 003595 (далі — акт), зі сплатою ЗАТ орендної плати за користування земельною ділянкою в розмірі 5 % від грошової оцінки земельної ділянки в рік за 1 кв. метр з урахуванням щорічного коефіцієнту інфляції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у постійному користуванні ЗАТ знаходиться земельна ділянка сільськогосподарського призначення.

Відповідно до п. 6 Перехідних положень чинного Земельного кодексу (далі — ЗК), юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за нормами цього кодексу не можуть їх мати на такому праві, повинні до 1 січня 2008 р. переоформити у встановленому порядку право оренди або право власності на них.

ЗАТ до Селищної ради подало відповідні клопотання про надання йому певної частини земельної ділянки в оренду, а певної частини — у власність на платній основі. Селищною радою були прийняті рішення № 7 та № 7/1 від 5 березня 2003 р., відповідно до яких ЗАТ надавались дозволи на викуп та про надання йому в оренду земельних ділянок.

30 березня 2004 р. Селищною радою було прийняте рішення № 24 “Про відмову в затверджені рішення виконкому Козинської селищної ради”, згідно із яким, земельну ділянку було вилучено із користування ЗАТ на підставі ст. 141 ЗК.

ЗАТ вважає дане рішення ради незаконним, оскільки воно порушує його право на користування земельною ділянкою (т.1, а.с. 2—5).

Рішенням господарського суду Київської області від 26 серпня 2005 р. позов задоволено. Визнано недійсним рішення Селищної ради від 30 березня 2004 р. № 24 “Про відмову в затвердженні рішення виконкому Козинської селищної ради від 31 травня 2001 р. № 9/1”. Зобов’язано Селищну раду укласти з ЗАТ договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 33, 1 гектара за ціною 687 тис. 119 грн. та договір оренди земельної ділянки загальною площею 207, 2 гектара, яка розташована на території Селищної ради та належить ЗАТ на праві постійного користування згідно з актом, зі сплатою ЗАТ орендної плати за користування земельною ділянкою в розмірі 5 % від грошової оцінки земельної ділянки в рік за 1 кв. метр з урахуванням щорічного коефіцієнту інфляції (т. 1, а.с. 226—231).

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2005 р. вищевказане рішення суду залишено без змін (т. 2, а.с. 52—64).

Постановою Вищого господарського суду України від 14 грудня 2005 р. № 330/18-05 постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2005 р. залишено без змін (т. 2, а.с. 100—106).

Ці рішення та постанови мотивовані тим, що спірне рішення відповідача суперечить нормам чинного законодавства та винесено з перевищенням наданої раді компетенції. п. 6 Перехідних положень ЗК передбачено, що юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть їх мати на такому праві, повинні до 1 січня 2008 р. переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Ухвалою Верховного Суду України від 2 лютого 2006 р. порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 14 грудня 2005 р. № 330/18-05 за касаційною скаргою Селищної ради, де поставлено питання про скасування цієї постанови та передачу справи на касаційний розгляд до Вищого адміністративного суду. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України і міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України (т. 2, а.с. 111—115, 120).

Заслухавши доповідача, представників сторін і Генеральної прокуратури України та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Із 1 вересня 2005 р. набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України (далі — КАСУ).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 КАСУ компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних та юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Аналіз суб’єктного складу та характеру правовідносин свідчить, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції.

У відповідності з п. 7 роз. VII КАСУ після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, а також апеляційні, касаційні скарги (подання) розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

На порушення цих вимог, суди апеляційної та касаційної інстанції, переглядаючи рішення суду у даній справі, керувались положеннями Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК).

Як свідчать матеріали справи, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції була подана Селищною радою 2 вересня 2005 р., тобто після набрання чинності КАСУ, і повинна була розглядатись за правилами цього Кодексу (т. 2, а.с. 3—10).

Судами апеляційної та касаційної інстанцій зазначені вище вимоги закону не були взяті до уваги, у зв’язку з чим постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2005 р. та постанова Вищого господарського суду України від 14 грудня 2005 р. № 330/18-05 підлягають скасуванню, а справа — передачі на розгляд за правилами КАСУ до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 11117—11121ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Селищної ради задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 14 грудня 2005 р. № 330/18-05 та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2005 р. скасувати, а справу передати на розгляд за правилами КАСУ до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Касаційна скарга залишається без задоволення, якщо Судова палата визнає, що ухвала суду касаційної інстанції постановлена з дотриманням вимог процесуального права
  2. На порушення вимог закону судом не було залучено до участі у справі Сарненську міжрайонну ДПІ, інтереси якої були порушені. Крім того, не було досліджено питання наявності податкового боргу у платника податку
  3. Посилання Вищого господарського суду України на невідповідність поданої касаційної скарги вимогам процесуального законодавства, не зазначення касатором суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, спростовуються змістом касаційної скарги
  4. Посилання Вищого господарського суду України на невідповідність поданої касаційної скарги вимогам процесуального законодавства, не зазначення касатором по суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, спростовуються змістом касаційної скарги
  5. Постанова суду касаційної інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки доводи касаційного подання щодо невідповідності спірного договору оренди вимогам закону не знайшли свого підтвердження

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Август 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031