юридичні консультації

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 26 квітня 2005 р.

Верховний Суд України, розглянувши касаційні скарги Неданчицької сільської ради та ТОВ “Сіверь” на постанову Вищого господарського суду України від 9 лютого 2005 р. у справі за позовом Славутицької міської ради до Неданчицької сільської ради, третя особа — ТОВ “Сіверь”, про визнання недійсними рішень та зустрічним позовом Неданчицької сільської ради до Славутицької міської ради, третя особа — комунальне підприємство “Славутич-Чорнобильторг”, про визнання недійсними рішень міської ради,

в с т а н о в и в:

У червні 2003 р. Славутицька міська рада звернулася в господарський суд Чернігівської області з позовом до Неданчицької сільської ради; третя особа — товариство з обмеженою відповідальністю “Сіверь” про визнання недійсними рішень виконкому Неданчицької сільської ради від 17 травня 2001 р. № 32 “Про затвердження технічної документації та видачу державних актів на право користування землею”, від 18 червня 2001 р. № 40 “Про надання земельної ділянки ТОВ “Сіверь” с. Неданчиці для організації ринку та автостоянки” та рішення 18 сесії Неданчицької сільської ради XXIII скликання від 26 червня 2001 р. “Про затвердження рішення виконкому від 18 червня 2001 р. № 40 та продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення”.

Позивач зазначав, що вказані рішення не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують права і охоронювані законом його інтереси. Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що спірні рішення відповідають вимогам чинного законодавства та прийняті сільською радою та її виконкомом в межах своєї компетенції.

В обґрунтування своїх заперечень вказує на те, що відповідно до проведеної судової експертизи, призначеної ухвалою господарського суду Чернігівської області від 14 травня 2002 р. по справі № 10/85 між тими ж сторонами про визнання недійсними державних актів про право власності на землю, встановлено належність спірних земельних ділянок на праві комунальної власності Неданчицькій сільській раді.

Неданчицька сільська рада подала зустрічний позов про визнання недійсними рішень Славутицької міської ради від 15 березня 2002 р. № 420-42 XXIII “Про передачу об’єктів житла та соціальної інфраструктури міста у комунальну власність територіальної громади міста” та від 14 жовтня 2002 р. № 88-08-IV “Про комунальну власність територіальної громади м. Славутич”.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що Славутицька міська рада, прийнявши вказані рішення, перевищила свої повноваження.

Славутицька міська рада вважає зустрічні позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 6 серпня 2004 р. у задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено частково.

Визнано частково недійсним рішення Славутицької міської ради від 15 березня 2002 р. № 420-42 ХХIII “Про передачу об’єктів житла та соціальної інфраструктури міста у комунальну власність територіальної громади міста” в частині надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Славутича об’єктів соціальної інфраструктури міста — речового ринку, інв. № 3117 металевих кіосків — 44 шт., інв. №№ 3167-3210 (п. 25 додатку № 1 рішення).

Також визнано частково недійсним рішення Славутицької міської ради від 14 жовтня 2002 р. № 88-08 IV “Про комунальну власність територіальної громади м. Славутич” в частині надання повноважень комунальному підприємству “Славутич -Чорнобильторг” щодо управління майном — речовим ринком, інв. № 3117, металевими кіосками — 44 шт. інв. №№ 3167-3210 та передачі йому на баланс цих необоротних активів (п. 2 та п. 3 додатку № 3 рішення).

Рішення господарського суду мотивоване тим, що рішення виконкому Неданчицької сільської ради та рішення Неданчицької сільської ради, прийняті у відповідності з чинним на момент їх прийняття законодавством, та у межах компетенції цих органів місцевого самоврядування.

Задовольняючи частково зустрічний позов, суд виходив з того, що Славутицька міська рада при прийнятті рішень відносно речового ринку з металевими кіосками, розташованими на території Неданчицької сільської ради, перевищила повноваження надані їй чинним законодавством.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2004 р. рішення господарського суду Чернігівської області від 6 серпня 2004 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 9 лютого 2005 р. рішення господарського суду Чернігівської області від 6 серпня 2004 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2004 р. скасовано, позов Славутицької міської ради задоволено.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою від 31 березня 2005 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційними скаргами Неданчицької сільської ради та товариства з обмеженою відповідальністю “Сіверь” порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 9 лютого 2005 р. з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 9 ЗК 1990 р. до відання сільських рад народних депутатів у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, вилучення земель відповідно до ст. 31 цього кодексу, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди у порядку, встановленому ст. 17 і ст. 19 кодексу.

Указ Президента України “Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності” від 12 липня 1995 р. № 608/95, який був чинним на час прийняття оскаржуваних рішень передбачав, що юридичні особи, у статутному фонді яких відсутня будь-яка частка майна, що перебуває у загальнодержавній власності, мають право на приватизацію земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності.

Приватизацію земельних ділянок несільськогосподарського призначення для заняття підприємницькою діяльністю згідно п. 2 вказаного Указу здійснюють відповідні державні адміністрації, виконавчі комітети місцевих рад шляхом продажу у приватну власність.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, на час укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки та видачі Державного акту на право власності на землю, спірні земельні ділянки знаходилися у віданні Неданчицької сільської ради, оскільки розташовані на землях, вилучених у Південно-Західної залізниці на території Неданчицької сільської ради, за межами населених пунктів і адміністративно-територіально підпорядковані Неданчицькїй сільській раді.

Виходячи з наведеного, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що рішення виконкому Неданчицької сільської ради від 17 травня 2001 р. № 32 і від 18 червня 2001 р. № 40 та рішення сесії Неданчицької сільської ради XXIII скликання від 26 червня 2001 р. прийняті у відповідності з чинним законодавством та у межах їх компетенції.

Відповідно до ст. 1117 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Вищий господарський суд України, скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій, виходив з тих мотивів, що при їх ухваленні судами не прийняті до уваги подані позивачем докази і вдався до переоцінки доказів.

Відповідно до частини 2 статті 35 ГПК факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однією справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті ж самі сторони.

Суд касаційної інстанції не звернув увагу, що господарські суди обґрунтовували відмову в задоволенні первісного позову і задоволення зустрічного позову тим, що рішенням господарського суду Чернігівської області від 9 жовтня 2002 р. у справі № 10/85 встановлено, що укладання між Неданчицькою сільською радою та ТОВ “Сіверь” договору купівлі-продажу земельних ділянок та видача Державних актів на право власності на землю відбулось відповідно до вимог законодавства.

Господарський суд Чернігівської області та Київський апеляційний господарський суд, на підставі зібраних належним чином доказів, повно встановили всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення даного спору та правомірно задовольнили зустрічний позов, відмовивши в задоволенні первісного позову.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 9 лютого 2005 р. підлягає скасуванню, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2004 р. — залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 11117 — 11120ГПК, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

Касаційні скарги задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 9 лютого 2005 р.- скасувати, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2004 р. залишити без змін.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Неправильне застосування судом касаційної інстанції положень ст. 67 Господарського процесуального кодексу України призвело до помилкового скасування ухвали суду першої інстанції щодо застосування заходів до забезпечення позову.
  2. Якщо до касаційної скарги додану квитанцію, видану відділенням поштового зв’язку, з якої вбачається факт направлення іншій стороні рекомендованого листа, то повернення касаційної скарги без розгляду є незаконним, оскільки зазначена квитанція згідно із статтею 32 ГПК є доказом.
  3. Вирішуючи спори про визнання недійсними актів державних органів, господарським судам слід враховувати, що акт державного чи іншого органу управління повинен бути прийнятих у межах компетенції відповідного органу, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб, відповідати вимогам діючого законодавства і бути прийнятим у формі та в порядку, визначеному законом

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Август 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031