юридичні консультації

Сторони договору оренди майна інших форм власності (окрім державного та комунального майна) можуть обумовити про незастосування до договірних правовідносин положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. Якщо ж така умова в договорі відсутня, то вказаний Закон може застосовуватися

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 5 квітня 2005 р.

Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ТОВ “Новинка” на постанову Вищого господарського суду України від 24 січня 2005 р. у справі за позовом ТОВ “Новинка” до суб’єктів підприємницької діяльності Г.А. та Г.О. про визнання недійсним договору від 1 жовтня 2003 р. суборенди приміщень комп’ютерного клубу,

в с т а н о в и в:

У лютому 2004 р. ТОВ “Новинка” подало до господарського суду Хмельницької області позов до суб’єктів підприємницької діяльності Г.А. та Г.О. про визнання недійсним договору від 1 жовтня 2003 р. суборенди приміщень комп’ютерного клубу. Позовні вимоги мотивовані тим, що ні законом, ні договором оренди від 1 жовтня 2002 р. не надано права суб’єкту підприємницької діяльності Г.О. здавати приміщення у піднайом без згоди ТОВ “Новинка”. Тому договір суборенди від 1 жовтня 2003 р. не відповідає вимогам ст. 267 ЦК і його слід визнати недійсним на підставі ст. 49 ЦК.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 7 квітня 2004 р. у задоволенні позову відмовлено, оскільки правовідносини у даній справі щодо укладення договору суборенди регулюються положеннями ст. 22 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, якими передбачено, що орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно, якщо інше не передбачено договором оренди.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2004 р. вищевказане рішення суду скасовано. Позов задоволено. Визнано недійсним укладений 1 жовтня 2003 р. між відповідачами договір суборенди приміщень комп’ютерного клубу “ЕХТREAM” площею 90 кв. м по вул. Інститутській, 20/1 у м. Хмельницькому та припинено його дію на майбутнє. Зобов’язано суб’єкта підприємницької діяльності Г.А. передати зазначене приміщення комп’ютерного клубу суб’єкту підприємницької діяльності Г.О.

Постанова мотивована тим, що спірні правовідносини підпадають під одночасне регулювання нормами глави 25 ЦК та Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. Проте, переважне значення мають положення майнового найму, оскільки об’єктом договору є майно приватної власності. Відповідно спірний договір не відповідає вимогам ст. 267 ЦК і підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 48 ЦК.

Постановою Вищого господарського суду України від 24 січня 2005 р. постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2004 р. скасовано, а рішення господарського суду Хмельницької області від 7 квітня 2004 р. залишено без змін.

Постанова обґрунтована тим, що у даному випадку підлягають застосуванню норми Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

Ухвалою Верховного Суду України від 17 березня 2005 р. порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 24 січня 2005 р. № 9/721 за касаційною скаргою ТОВ “Новинка”, де поставлено питання про скасування цієї постанови та залишення в силі постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2004 р.

Заслухавши доповідача, представника ТОВ “Новинка” та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 1 жовтня 2002 р. між ТОВ “Новинка” (орендодавець) і суб’єктом підприємницької діяльності Г.О. (орендар) укладено договір оренди приміщень.

1 жовтня 2003 р. суб’єкт підприємницької діяльності Г.О. як орендодавець та суб’єкт підприємницької діяльності Г.А. як орендар уклали договір суборенди приміщень, які є об’єктом оренди за договором від 1 жовтня 2002 р.

Згідно з пунктом 4 статті 1 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.

Тобто, сторони договору оренди майна інших форм власності можуть обумовити про незастосування до договірних правовідносин положень вказаного Закону. Якщо ж така умова в договорі відсутня, то Закон України “Про оренду державного та комунального майна” може застосовуватися.

Оскільки договори оренди від 1 жовтня 2002 р. та суборенди від 1 жовтня 2003 р. не містять умови про незастосування Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, то правовідносини у даному випадку одночасно регулюються положеннями ст. ст. 256-276 ЦК та положеннями вказаного Закону.

Статтею 267 ЦК встановлено, що здавання наймачем найнятого майна в піднайом дозволяється лише за згодою наймодавця, якщо інше не передбачено законом або договором.

У той же час, у відповідності з пунктом 2 статті 22 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно, якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна в суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.

Таким чином, висновок суду касаційної інстанції, що до правовідносин у даному випадку підлягають застосуванню норми Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, є обґрунтованим.

З урахуванням зазначеного касаційну скаргу ТОВ “Новинка” слід залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від 24 січня 2005 р. – без змін.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 11117-11120ГПК, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу ТОВ “Новинка” залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від 24 січня 2005 р. – без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Відповідно до частини першої статті 285 ГК та частини третьої статті 17 Закону “Про оренду державного та комунального майна” орендар може реалізувати надане йому переважне право на продовження строку дії договору оренди тільки в тому обсязі, коли після його закінчення орендодавець має намір передати об’єкт оренди іншій особі
  2. Угода, укладена керівником підприємства, звільненим із займаної посади на момент її укладення, є нікчемною, тобто недійсною, і не може породжувати наслідків щодо передачі майна від одного власника іншому
  3. При вирішенні спору про право власності на майно судам необхідно з’ясувати попереднього власника спірного майна та правомірність подальшої передачі майна у власність третім особам
  4. Визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю суперечить закону, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 344 та п. 1 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, визнання права власності за набувальною давністю не може мати місця раніше 1 січня 2011 р.
  5. При вирішенні спорів щодо стягнення вартості перевезень, якщо контрагентами чітко не встановлено вартість перевезень вантажу, господарським судам слід з’ясувати фактичні витрати перевізника

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Сентябрь 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930