юридичні консультації

Постанова Пленуму Верховного Суду від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування»

{ Постанова втратила чинність на підставі Постанови Верховного Суду N 7 ( v0007700-08 ) від 30.05.2008 }

Про практику розгляду судами України справ про спадкування

( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )


Відповідно до Конституції України ( 888-09 ) і Закону України «Про власність» ( 697-12 ) право спадкування власності громадян охороняється державою. Важлива роль у забезпеченні охорони цього права належить судам.

     Вивчення практики розгляду справ про спадкування свідчить про те, що суди в основному правильно їх вирішують. Разом з тим окремими судами у порушення підвідомчості приймаються до провадження заяви з питань спадкування, які підлягають вирішенню нотаріальними конторами, не додержуються правила підсудності, справи призначаються без ретельної підготовки, в судових засіданнях не завжди з достатньою повнотою з’ясовуються обставини, що мають значення для правильного розв’язання справи. Допускаються помилки при визначенні кола осіб, які мають право на спадкове майно чи на обов’язкову частку в спадщині, складу спадщини, частки того з подружжя, хто пережив іншого у спільній сумісній власності, при вирішенні питань, пов’язаних з прийняттям спадщини і продовженням строку на її прийняття, спадкуванням вкладів у кредитних установах, стягненням державного мита.

( Преамбула із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92, N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )

     З метою усунення зазначених недоліків і забезпечення правильного застосування судами законодавства про спадкування, Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:

     1. При вирішенні справ про спадкування суди повинні вживати заходів до всебічного і повного з’ясування обставин справи, суворо керуватись цивільним законодавством, що регулює перехід майна померлого громадянина до спадкоємців, забезпечуючи ефективний захист права приватної власності громадян, законних інтересів організацій і держави. ( Пункт 1 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )

     2. Судам слід мати на увазі, що відповідно до гл. 7 Закону України від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається громадянам, організаціям, державі нотаріальними конторами за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину у встановленому чинним законодавством порядку. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право спадщини вимоги про визначення права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

     Встановивши, що питання про право на спадщину може бути вирішено в нотаріальному порядку шляхом одержання свідоцтва про право на спадщину, суддя або суд відповідно на підставі п.1 ст.136, п.1 ст.227 ЦПК ( 1502-06 ) відмовляє у прийнятті заяви або закриває провадження у справі, роз’яснивши позивачеві це право.

( Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )

     3. Заяви по спорах про спадкове майно, в тому числі заяви про продовження строку на прийняття спадщини, розглядаються за правилами позовного провадження. В порядку окремого провадження розглядаються скарги на нотаріальні дії або відмову у їх вчиненні (ст.285 ЦПК ( 1502-06 ), заяви про встановлення факту прийняття спадщини, факту належності заповіту, перебування на утриманні (ст.273 ЦПК), якщо при цьому немає спору про право на спадщину. Проте суд не вправі розглядати заяви про встановлення фактів складання заповітів.

     4. Передбачений ст.549 ЦК ( 1540-06 ) шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності поважності причин його пропуску. Якщо у вказаний строк позивач вступив в управління або володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно, а не про продовження пропущеного строку. ( Абзац перший пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )

     Оскільки при продовженні зазначеного строку суд одночасно вирішує питання про визнання за позивачем права на належне йому майно, що збереглося в натурі, або на грошові суми, коли воно реалізоване, заява у таких випадках є позовом майнового характеру.

     5. В силу ст.525 ЦК ( 1540-06 ) часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, факт і дата якої стверджується свідоцтвом органів загсу або іншим документом у передбачених законодавством випадках. При оголошенні спадкодавця померлим таким часом є день, визнаний рішенням суду датою смерті громадянина, який пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, або день набрання законної сили рішенням про оголошення спадкодавця померлим, якщо дата його смерті судом не визначалася. Сам факт пропажі громадянина без вісті або визнання його судом безвісно відсутнім не тягне за собою відкриття спадщини.

     Особи, які померли в один і той же день (незалежно від часу смерті), не спадкують один після другого.

     6. При встановленні в справі про поділ спадщини, що до її складу включено майно, придбане спадкодавцем у шлюбі разом з тим з подружжя, хто пережив іншого, суд визначає частку останнього у спільній власності і майно, що на неї припадає, за правилами статей 28, 29 КпШС ( 2006-07 ) і виключає його з того, що підлягає поділу між спадкоємцями. Якщо до складу спадщини включено не все майно, придбане у шлюбі, питання про визначення розміру частки дружини, що пережив іншого, вирішується з урахуванням частини майна, яке залишилося у нього.

     Вклади в кредитних установах, внесені подружжям у період спільного проживання на їм’я одного або кожного з них, становлять їх спільну сумісну власність, тому спадщина відкривається також лише на належну померлому дружині частку. ( Абзац другий пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )

     Шлюб, визнаний пізніше недійсним, не породжує права на спадщину для осіб, які перебували у цьому шлюбі. Однак, якщо дружина, що пережив іншого, не знав і не повинен був знати про наявність перешкод до укладення шлюбу, суд може визнати за ним на підставі статей 22-28, 49 КпШС право на майно, нажите за час цього шлюбу. Частка померлого включається до складу спадщини, а частка дружини, що пережив іншого, виключається з неї.

     7. При вирішенні спорів про право на обов’язкову частку в спадщині, судам необхідно виходити з того, що згідно зі ст.535 ЦК ( 1540-06 ) право на таку частку за іншими, окрім неповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця (включаючи усиновлення), непрацездатних дружини, батьків (усиновителів), особами, у тому числі онуками і правнуками, може бути визнано лише в разі, коли вони, будучи непрацездатними, перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.

     Обов’язкова частка у спадщині визначається з урахуванням усіх спадкоємців за законом тієї черги, котра при відсутності заповіту закликалася б до спадкування, а також утриманців спадкодавців, які мають право на спадщину. При цьому береться до уваги вартість усього спадкового майна, незалежно від того, чи проживав хто-небудь із спадкоємців разом із спадкодавцем. Проте вклад спадкодавця, на який зроблено розпорядження на випадок смерті чи складено заповіт, врахуванню не підлягає.

     8. Вирішуючи позови спадкоємців про право власності на жилий будинок (квартиру), його (її) поділ в натурі, а також питання, пов’язані з визначенням вартості будівель, судам слід враховувати роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, що є в постанові від 4 жовтня 1991 р. N 7 ( v0007700-91 ) «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок» та в постанові від 22 грудня 1995 р. N 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» ( v0020700-95 ).

( Пункт 8 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92, із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )

     9. Суди мають враховувати, що відповідно до ст.553 ЦК ( 1540-06 ) відмова від спадщини на користь інших закликаних до спадкування спадкоємців допускається лише протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Після закінчення цього строку не може бути збільшена частка у спадщині з тих підстав, що хто-небудь з спадкоємців відмовляється від спадщини на користь інших спадкоємців. У таких випадках особа, яка прийняла спадщину, вправі передати право на все або на частину одержаного за спадщиною майна іншому спадкоємцеві на підставі загальноцивільних угод-договорів купівлі-продажу, дарування, міни.

     10. Роз’яснити судам, що встановлений ст.557 ЦК ( 1540-06 ) шестимісячний з дня відкриття спадщини строк для пред’явлення претензій кредитора спадкодавця до спадкоємців продовженню не підлягає. Непред’явлення в зазначений строк претензії призводить до втрати належного кредиторові права вимоги по боргах спадкодавця.

     Правила ст.557 названого Кодексу не застосовуються до зобов’язань, забезпечених заставою (за позичками кредитних установ), оскільки відповідно до ст.181 ЦК ( 1540-06 ), ст.1 Закону України «Про заставу» ( 2654-12 ) в силу застави кредитор вправі одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами і при переході права власності на заставлене майно до іншої особи право застави зберігає силу щодо нового власника.

     Не застосовується зазначений строк при пред’явленні вимог третіми особами про визнання права власності, про відшкодування витрат по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, на похорони спадкодавця, оскільки вони не випливають із зобов’язань спадкодавця, для яких встановлено обов’язок кредитора пред’явити претензію до спадкодавця. ( Абзац пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )

     При своєчасному пред’явленні кредитором у встановлених випадках претензій, позов до спадкоємців, які не задовольнили претензію, може бути пред’явлений у загальні строки позовної давності, обчислення яких проводиться з дня настання строку виконання зобов’язання. ( Абзац пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )

( Пункт 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )

     11. Звернути увагу судів на те, що у випадках смерті до 1 липня 1990 р. члена житлово-будівельного, дачно-будівельного або гаражно-будівельного кооперативу, члена садівницького товариства спадщина відкривається не на квартиру, дачу, гараж, садовий будиночок, насадження, а на пай спадкодавця та інші суми, які підлягають поверненню у таких випадках. ( Абзац перший пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )

     Що стосується зазначених осіб, які померли після 1 липня 1990 р., то таким же чином відкривається спадщина, якщо до дня смерті не були внесені повністю пайові внески, а якщо на цей час спадкодавцем був повністю внесений пайовий внесок — спадщина відкривається відповідно на квартиру, дачу, гараж, садовий будиночок, інші будівлі і насадження. ( Пункт 11 доповнено абзацом другим згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )

     12. За змістом ст.564 ЦК ( 1540-06 ) і розд. IV Закону України «Про банки і банківську діяльність» ( 872-12 ) вклад в іншій кредитній установі, крім Ощадного банку України, на який спадкодавцем зроблено розпорядження на випадок смерті або складено заповіт, не входить до складу загального спадкового майна і переходить в порядку спадкування у власність особи, вказаної в розпорядженні або в заповіті. В разі смерті особи, на користь якої зроблено заповіт на вклад, до смерті спадкодавця, а також при відсутності таких розпоряджень спадкодавця, вклад включається у спадкове майно і спадкується на загальних підставах. ( Пункт 12 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92,
N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
     13. Правила  ст.563  ЦК  про  те,  що   спадщина   на   майно
колгоспного  двору відкривається лише після смерті останнього його
члена,  поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з
цих  підстав  до  1  липня  1990  р.  При припиненні двору з інших
підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів
двору тощо),  а  також  в  разі смерті члена двору після 30 червня
1990 р.  спадщина на відповідну  частку  майна  колгоспного  двору
(майна,  що збереглося), відкривається після смерті кожного з його
колишніх членів.

     Якщо членом колгоспного двору на своє ім’я був внесений вклад в кредитну установу за рахунок спільного майна двору, після його смерті інші члени колгоспного двору з цих підстав можуть пред’являти вимоги до спадкоємців лише у тій частині вкладу померлого, яка перевищує частку із спільного майна колгоспного двору, що припадає на нього.

( Пункт 13 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )

     14. При розгляді справ про спадкування грошових сум, які належать за договорами добровільного державного страхування, судам необхідно керуватися відповідними нормами ЦК ( 1540-06 ), Закону України «Про страхування» ( 85/96-ВР ), чинними правилами з окремих видів страхування. Зокрема, слід мати на увазі, що страхова сума, яка належить до видачі зазначеній страхувальником у договорі добровільного страхування особі (вигодонабувачеві), не входить до складу спадщини; якщо страхувальник не зазначив особи, на користь якої укладено договір, належні до виплати суми за договором особистого страхування, оплаченого за рахунок спільних коштів подружжя, є їх спільною сумісною власністю і на випадок смерті одного з них спадщина відкривається на відповідну частку, визначену згідно з ст.28 КпШС ( 2006-07 ).

( Пункт 14 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )

     15. Вирішуючи спори, пов’язані зі спадкуванням за заповітом, суди повинні мати на увазі, що згідно зі статтями 534, 544 ЦК ( 1540-06 ) і 56, 57 Закону України «Про нотаріат» ( 3425-12 ) заповіт може бути зроблено, змінено або скасовано лише особисто самим громадянином-заповідачем. Вчинення цих дій через представників не допускається. Зокрема, опікун особи, визнаної недієздатною після нотаріального посвідчення заповіту, не має права скасовувати або змінити заповіт підопічного.

( Пункт 15 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )

     16. Судам слід мати на увазі, що кожна позовна заява — первісна й зустрічна, а також заява третьої особи із самостійними вимогами — оплачується державним митом залежно від ціни позову, яка визначається виходячи з вартості відшукуваного майна. Розмір державного мита та звільнення від його сплати встановлюються законодавством про державне мито.

     Зокрема, належить враховувати, що при обчисленні державного мита в справах про спадкування громадянами майна не береться до уваги вартість успадкованого майна, зазначеного в п.16 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» ( 7-93 ), та що від сплати цього мита звільняються особи, зазначені в п.6 (спадкоємці першої черги громадян, реабілітованих відповідно до Закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» ( 962-12 ) і в п.18 ст.4 названого Декрету.

( Пункт 16 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92, в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )

     17. Звернути увагу судів на необхідність реагувати окремими ухвалами на недоліки в роботі органів і службових осіб, які посвідчують заповіти, вживають заходів до охорони спадкового майна, видають свідоцтва про право на спадщину, оскільки неналежне вчинення цих дій тягне за собою порушення прав і законних інтересів громадян і держави.

     18. Судовій колегії в цивільних справах Верховного Суду України, судам обласного рівня посилити нагляд за розглядом судами справ про спадкування.

( Пункт 18 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

No related posts.

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Декабрь 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31