юридичні консультації

ОКРЕМА ДУМКА судді Конституційного Суду України Скоморохи В.Є. у справі за конституційним зверненням громадянки Дзюби Галини Павлівни щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 42 та 43 Закону України «Про Конституційний Суд України» стало конституційне звернення громадянки Дзю6и Г.П.

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 94 Закону України «Про Конституційний Суд України» стала неоднозначність застосування положень Конституції України та законів України судами України щодо права людини і громадянина на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи. Суб’єкт права на конституційне звернення Дзюба Г. П. просить дати офіційне тлумачення:

а) частини другої статті 55 Конституції України;

б) статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України, а саме: чи можуть бути оскаржені до суду дії посадової особи — начальника гарнізону щодо розподілу житла, якими порушується право Дзюби Г.П. на надання їй житла.

Питання про офіційне тлумачення статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України поставлено у співвідношенні з частиною другою статті 55 Конституції України щодо права на оскарження в суді дій посадової особи.

Вважаю, що Конституційний Суд застосував обмежене тлумачення згаданих статей Конституції України та Цивільного процесуального кодексу України і допустив непослідовність у своєму рішенні. Відтворивши в резолютивній частині рішення зміст частини другої статті 55 Конституції України щодо гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб як конституційний принцип, Суд, разом з тим, витлумачив статтю обмежено. Тлумаченням процесуальної норми, котра також є юридичною гарантією прав і свобод людини, фактично знехтував, констатувавши лише визнання начальника гарнізону посадовою особою, рішення, дії чи бездіяльність якої можуть оскаржуватися до суду. Тим часом, згідно з частиною третьою статті 248-1 чинного Цивільного процесуального кодексу України до суб’єктів, рішення, дії або бездіяльність яких може бути оскаржено до суду, крім органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, також віднесено керівників установ, організацій, підприємств і їх об’єднань громадян, а також осіб, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов’язки тощо.

Отже, поза рішенням Конституційного Суду залишилося питання про можливість оскарження рішень, дій або бездіяльності керівних органів і керівних об’єднань громадян, установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності тощо.

Стосовно позицій про обмежене тлумачення оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності лише органів, які мають публічно-владні права (органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб), хочу звернути увагу на такі положення Конституції України:

1. Так, закріплюючи у статті 40 право петиції (звернення до державних органів) конституцієдавець вжив поняття «органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові і службові особи цих органів». Ця категорія прав і свобод стосується фізичної особи і не пов’язується з громадянством: «Усі мають право…»

Ця формула використана при викладенні прав і свобод щодо приватного життя: право на житло (стаття 47); життєвий рівень (стаття 48), недоторканність житла (стаття 30), таємниця листування тощо (стаття 31): «кожному гарантується», або «кожен має право». Це ж стосується і права власності (стаття 41), права на підприємницьку діяльність (частина перша статті 42).

2. Проте обмеження займатися підприємницькою діяльністю містить визначення кола осіб. Це — депутати, посадові і службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

3. Закріплюючи право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, конституцієдавець знову використовує термін «кожен має право» та «органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи» (стаття 56).

4. Коли проголошується неможливість обмеження конституційних прав і свобод, крім випадків, передбачених Конституцією України, вжито визначення особи — «людина і громадянин» (частина перша статті 64) — категорія, яка не стосується громадянства індивіда.

5. Забезпечення гарантування державою права на оскарження в суді рІшень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб також стосується «кожного» (частина друга статті 55) , а захист прав і свобод — до «людини і громадянина» (частина перша статті 55). Проте сполучник «їх», який є у статті 56 Конституції, у частині другій статті 55 відсутній. Отже, поняття «посадові і службові особи», рішення, дії чи бездіяльність яких можуть оскаржуватися в суді, не пов’язується лише з органами державної влади чи органами місцевого самоврядування. Право на оскарження гарантується «кожному», тобто як громадянину України, так і іноземцю чи особі без громадянства (стаття 26).

6. Стаття 8 Загальної декларації прав людини проголосила «право кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданних їй Конституцією або законом». Це положення відтворено в Конституції України (стаття 55) і має застосовуватися системно, оскільки гарантується судовий захист як національними, так і міжнародними судовими установами.

7. Із Закону України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу» від 31 жовтня 1995 р. випливає, що оскарження у сфері управлінської діяльності поширюється і на приватні, акціонерні та змішані підприємства і установи. Закон (стаття 248-1) бачить різницю між організаціями і державними установами чи підприємствами та їх посадовими і службовими особами. Частина перша статті 55 Конституції України проголошує судовий захист прав і свобод людини і громадянина, тобто кожного, в тому числі тих, хто працює у приватному, акціонерному чи змішаному підприємстві (установі).

Таким чином, згаданий Закон і стаття 55 Конституції України передбачають судову відповідальність не тільки посадових чи службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а й посадових, службових осіб установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та посадових осіб, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції тощо. Їх об’єднує один процесуальний порядок розгляду справ, за правилами глави 31-А ЦПК України (1502-06 ), щодо поновлення прав чи свобод, проголошених Конституцією України чи законами і порушених суб’єктами оскарження, рішення, дії чи бездіяльність яких може бути оскаржено до суду.

8. Про те, що об’єктом оскарження можуть бути не лише рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а й посадових, службових осіб приватних чи спільних підприємств тощо, свідчать статті 1 та 19 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р., які до суб’єктів, рішення, дії чи бездіяльність котрих може бути оскаржено, віднесли: органи державної влади і місцевого самоврядування, об’єднання громадян, установи, організації, незалежно від форм власності, підприємства, засоби масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків. Цей закон врегулював питання практичної реалізації та захисту прав і свобод.

9. Відмежування органів державної влади, які мають владні повноваження, їх чітке визначення як органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів міститься в частині третій статті 1 Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 24 вересня 1997 року.

10. Чинна Конституція України (статті 103, 120) розмежовує поняття «посадова особа» в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, керівному органі чи наглядовій раді підприємства, а також керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади.

11. Таким чином, гарантування права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності не може обмежуватися лише органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

12. Про це свідчить також практика Конституційного Суду України: по справі Устименка К.Г. в пункті 3 Суд визнав «визначальними у статті 48 Закону України «Про інформацію» норми, які передбачають оскарження… протиправних діянь, вчинених органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, а також політичними партіями, іншими об’єднаннями громадян, засобами масової інформації, державними організаціями, які є юридичними особами… Безпосереднє звернення до суду є конституційним правом кожного».

13. Ознайомлення з судовим захистом прав і свобод в Конституціях країн молодої демократії свідчить про широке застосування оскарження будь-яких дій чи правових актів тощо. Зокрема, стаття 15 Конституції Естонської Республіки надає право «кожному звернутися до суду у разі порушення його прав і свобод… Суд стежить за додержанням Конституції і визнає такими, що не відповідають Конституції, будь-який закон, правовий акт або дію, які порушують встановлені Конституцією права і свободи або якимось іншим чином суперечать Конституції».

Конституція Республіки Молдова передбачила випадки захисту права доступу до правосуддя: «Будь-яка особа має право на ефективне поновлення у правах компетентними судами в разі порушення її прав, свобод і законних інтересів. Жодний закон не може обмежити доступ до правосуддя» і право особи, ущемленої владою: «Особа, ущемлена в якому-небудь своєму праві владою, що застосовує певний адміністративний акт або не задовольняє прохання у встановлений строк, може домагатися визнання свого права, скасування акта і відшкодування збитків».

Конституційний Суд Російської Федерації займає таку позицію: «Закон про оскарження до суду дій і рішень, що порушують права і свободи..,» виходячи з духу Конституції (стаття 46) поширює сферу оскарження на приватні, акціонерні, змішані підприємства, установи, оскільки Конституція гарантує судовий захист прав і свобод кожному, в тому числі и тому, хто працює в названих підприємствах.

14. Аналогічною є практика судів загальної юрисдикції України щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи посадових осіб у сфері управлінської діяльності, що склалася на основі нової редакції глави З1-А Цивільного процесуального кодексу України, яка істотно розширила предмет судового оскарження.

15. Виходячи з положень статті 22 Конституції України про те, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними та про недопущення при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не можна вважати, що оскарженню в суді за частиною другою статті 55 Конституції України підлягають рішення, дії чи бездіяльність лише органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб.

16. Принцип права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та будь-яких посадових (службових) осіб втілює верховенство права і є традиційним для Конституції України. Конституція, що діяла до прийняття чинної, проголошувала право громадян України оскаржити дії службових осіб, державних і громадських органів (стаття 56). Концепція нової Конституції України, схвалена Верховною Радою 19 червня 1991 року, передбачила в розділі II «Права людини і громадянина» гарантії прав людини, в тому числі право на судовий захист своїх прав і свобод.*

——————————————-

Див. Конституція незалежної України, Київ, 1995 р., стор. 70.

Проект Конституції України в редакції від 26 жовтня 1993 р. передбачав гарантування кожному права на оскарження в судовому порядку дій державних органів, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян та будь-яких посадових осіб, які порушують чи обмежують його права та свободи.*

Розмежовувалися органи державної влади та посадові особи і в проекті Конституції України, схваленому Конституційною комісією України 23 листопада 1995 року: «Кожному гарантується право на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань і посадових осіб.**

Проект Конституції України, схвалений Конституційною комісією 11 березня 1996 року, передбачав гарантування кожному права на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб.***

Таким чином, останній проект відрізнявся від чинної Конституції України (частина друга статті 55) в плані розмежування посадових осіб і органів державної влади лише сполучником «та», який замінено комою.

17. Витлумачивши таким чином статтю 55 Конституції України, і статтю 248-2 ЦПК України, Конституційний Суд України фактично створив нову, звужену норму. Право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є гарантією прав і свобод людини і громадянина (розділ II Конституції України) і означає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності цих органів або посадових і службових осіб.

Суддя Конституційного

      Суду України

 

В.Скомороха

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування)
  2. ОКРЕМА ДУМКА судді Конституційного Суду України Савенка М.Д. у справі про офіційне тлумачення статей 58, 78, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України
  3. у справі за конституційним зверненням Барабаша Олександра Леонідовича щодо офіційного тлумачення частини п’ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України)
  4. Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка Андрія Миколайовича щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг)
  5. у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України Постанови Верховної Ради України від 1 жовтня 1996 року «Про тлумачення статті 98 Конституції України» (справа щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції України)

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Май 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031