юридичні консультації

ОКРЕМА ДУМКА судді Конституційного Суду України Савенка М.Д. у справі про офіційне тлумачення статей 58, 78, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України

Відповідно до статті 64 Закону України «Про Конституційний Суд  України» викладаю свою окрему думку, оскільки не  згоден  з аргументацією і рішенням пункту 1 Конституційного Суду  України, що  дія  положень статті 58, частин другої і третьої статті  78, частини четвертої статті 81, п.2 Перехідних положень Конституції України щодо несумісності депутатського мандата з іншими  видами діяльності не поширюється на народних депутатів України, обраних у  період  від 27 березня 1994 року до 8 червня 1995  року,  які поєднали  депутатський мандат з іншими видами  діяльності  до  8 червня,  коли  на конституційному рівні вперше були  встановлені обмеження на таке поєднання.

      Для  обгрунтування зазначеного рішення Конституційний  Суд України  послався  на те, що Конституція України  1978  року,  а також  Закон  України «Про статус народного  депутата  України», чинні  на день виборів більшості народних депутатів України  (27 березня      1994   р.),  обмежень  на  поєднання   депутатської діяльності з іншими видами діяльності не встановлювали, а  Закон України  «Про  вибори  народних  депутатів  України»  в  частині подання кандидатом в депутати заяви про зобов’язання звільнитися з  попереднього  місця роботи у разі обрання депутатом  (частина друга  статті 25) як умови для прийняття рішення про  реєстрацію кандидата в депутати та внесені після 27 березня 1994 року зміни до  Закону України «Про статус народного депутата України»  щодо здійснення  народним  депутатом  України  своїх  повноважень  на постійній  основі та  несумісності статуса депутата з  зайняттям іншої виробничої або службової посади, за винятком викладацької, наукової  та іншої творчої роботи, не узгоджувалися зі  статтями 93 та 111 Конституції України 1978 року.

      Завданням  Конституційного  Суду  України  є  гарантування верховенства  чинної  Конституції України  як  Основного  Закону держави на всій території України (стаття 2 Закону України  «Про Конституційний  Суд  України»).  Це завдання  Конституційний Суд

України виконує через надані йому повноваження.

      До повноважень Конституційного Суду України відповідно  до статей  147,  150 Конституції України належить вирішення  питань про   відповідність  законів  та  інших  правових  актів  чинній Конституції  України  і офіційне тлумачення  чинної  Конституції

України та законів України.

     Виходячи з наведеного, Конституційний Суд України не вправі вирішувати  питання про відповідність законів та інших  правових актів   не  чинній  Конституції  Держави,  оскільки  Конституція України  1978  року  визнана такою що втратила  чинність  (Закон

України «Про прийняття Конституції України і введення її в  дію» від 28 червня 1996 року).

     Отже,  висновок  суду  у рішенні про неузгодженість,  тобто відповідність  положень  законів  України «Про статус  народного депутата  України»  та «Про вибори народних  депутатів  України» Конституції   України   1978  року   зроблено   з   перевищенням

встановлених   Конституцією  України  і  Законом  України   «Про Конституційний Суд України» (стаття 13) повноважень.

     Не можна  погодитись і з висновком суду про відсутність  за станом на 27 березня 1994 р.  законодавчого обмеження сумісності депутатського мандата з зайняттям іншої виробничої чи  службової посади  та  здійсненням  своєї діяльності  народними  депутатами України на постійній основі.

     Законом України «Про статус народного депутата України» від 21  листопада 1992 року в редакції на 27 березня 1994 року, було встановлено, що депутат здійснює свої повноваження  з  частковим або  повним  звільненням від виробничих чи службових обов’язків. Звільнення здійснюється за бажанням депутата у порядку переводу.

     Заняття  іншою  трудовою діяльністю не дозволяється  Голові Верховної  Ради  України,  його заступникам,  головам  постійних комісій  Верховної  Ради  України,  їх  заступникам,  секретарям постійних  комісій, керівникам інших постійних органів Верховної Ради  України  і народним депутатам, які працюють  на  постійній роботі  у  Верховній  Раді України, за винятком  викладацької  і наукової роботи у вільний від роботи час (стаття 4 Закону).

     Стаття 5 цього Закону встановлювала, що депутатський мандат не сумісний з зайняттям посади та видами діяльності, зазначеними у статті 85 Конституції України 1978 року та цьому Законі.

     Цим  же  Законом   було  передбачено захист  трудових  прав народного  депутата  України,  звільненого  від  виробничих  або службових    обов’язків   на   період   виконання   депутатських повноважень (стаття 32 Закону).

     Законом  України  «Про назву, структуру і кількісний  склад нового  парламенту України» від 7 жовтня 1993 року  встановлено, що народні депутати України працюють на постійній основі.

     Вибори  народних  депутатів України 27 березня  1994  р.  і після  цієї  дати  проводились до нового  парламенту.  Отож,  як випливає з названого Закону, новообрані депутати України повинні працювати на постійній основі.

     З метою  забезпечення виконання вимог цього Закону в Законі України «Про вибори народних депутатів України» від 18 листопада 1993  року  (стаття  25)  однією з умов реєстрації  кандидата  в депутати  передбачено подання заяви кандидатом  в  депутати  про зобов’язання  звільнитися з попереднього  місця  роботи  у  разі обрання депутатом.

     Положення  законів  України «Про статус народного  депутата України»,  «Про  назву,  структуру  і  кількісний  склад  нового парламенту  України», «Про вибори народних депутатів України»  з наступними  змінами і доповненнями в частині  встановлення  умов здійснення  народними депутатами своєї діяльності  на  постійній основі  і  несумісності депутатського мандата з  заняттям  іншою трудовою діяльністю не суперечать чинній Конституції України,  і дія  цих  законів визначається відповідно до статті 1 Перехідних положень Конституції України.

     З огляду  на  викладене висновки про неузгодженість окремих положень  цих законів з Конституцією України 1978 року не  можна визнати достатньо обгрунтованими.

     Положення статей 93, 111 цієї Конституції України, на які є посилання  в  рішенні,  також передбачають  звільнення  народних депутатів  України  від виконання службових обов’язків  на  весь період своїх повноважень у випадках передбачених законом.

     Згідно із статтею 114 Конституції України 1978 року порядок діяльності  Верховної  Ради України та її  органів  визначається Регламентом  Верховної Ради України та іншими законами  України, що  видаються  на  основі  Конституції України.  Зазначені  вище закони  прийняті відповідно до статті 114 Конституції України  і їх не можна визнати такими, що прийняті не на основі Конституції України 1978 року.

     Стаття 58 Конституції України викладена чітко, зрозуміло  і практичної   необхідності  у  її  з’ясуванні  або   роз’ясненні, офіційній  інтерпретації  немає,  тому  положення  цієї   статті офіційного тлумачення не потребують.

     Офіційне тлумачення  статей 78, 81 Конституції України щодо дії  їх  в  часі  необхідно давати виходячи  з  контексту  інших положень Конституції України, загальновизнаних принципів права.

     Стаття 58  Конституції України,  дійсно, закріплює  один  з найважливіших  принципів  права —  закони  та  інші  нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків,  коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

     Однак викладені в ній положення  торкаються тільки одного з загальновизнаних  принципів сучасного права щодо  зворотної  дії законів та інших нормативно-правових актів в часі і не охоплюють інші  принципи  визначення дії правових норм  у  часі,  скажімо, таких, як негайна дія норми і дія норми на перспективу.

     Загальновизнане правило  щодо негайної дії норм Конституції України   закріплено  у  статті  8  Конституції  України,   якою встановлено, що норми Конституції України є нормами прямої дії і застосовуються безпосередньо з моменту набрання ними чинності.

     Це  стосується  і  положень  статей  78  і  81  Конституції України.

     Обмеження   в  застосуванні   окремих   норм   і   положень Конституції   України   перелічені   в   Перехідних   положеннях Конституції України.

     Будь-яких  обмежень  відносно  прямого  та  безпосереднього застосування  статей  78,  81  Перехідні  положення  Конституції України не встановили.

     Для уточнення дії цих статей у часі необхідно звернутися ще до одного з загальновизнаних принципів дії правових норм у часі, коли  норма,  яка погіршує становище громадян, має відносно  них лише перспективне значення.

     Як  зазначалося   вище,   здійснення  народними  депутатами України  своїх  повноважень  на постійній  основі,  несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності та перебуванням на  державній  службі було встановлено на час  виборів  народних депутатів України названими раніше законами України.

      Отже,  положення  статей  78, 81 Конституції  України,  не погіршують  правового  становища  народних  депутатів   України, обраних  до  прийняття Конституції України, а  тому  вимоги  цих статей підлягають негайному виконанню.

      Пункт  2  Перехідних  положень Конституції  України  також підтверджує  пряму і негайну дію норм Конституції  України,  які регулюють повноваження та діяльність Верховної Ради України,  як колегіального  органу,  діючого  в  складі  народних   депутатів України  тому  необхідно було дати саме  таке  тлумачення  цього пункту.

     Тлумачення статей 78, 81 Конституції України необхідно було давати  з урахуванням всіх зазначених загальновизнаних принципів визначення дії правової норми в часі, що Судом не було зроблено.

     Внаслідок  цього,  викладене  в рішенні офіційне тлумачення цих  статей  і обгрунтування такого тлумачення є непослідовними, порушує рівність прав народних депутатів України обраних в  один і той же період.

     В рішенні суду це офіційне тлумачення викладено так: Статтю 58  та п.2 Перехідних положень Конституції України слід розуміти так,  що  дія  частини  другої і третьої статті  78  та  частини четвертої   статті  81  Конституції  України  щодо  несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності не  поширюється на  народних депутатів України обраних у період від  27  березня 1994 року по 8 червня 1995 року, якщо вони поєднали депутатський мандат з іншими видами діяльності до 8 червня 1995 року, коли на конституційному рівні вперше були встановлені обмеження на  таке поєднання».

     Даючи  таке  тлумачення,  Суд фактично виходив  з  принципу негайної   дії  норм   Конституції  України  та  Конституційного Договору. Однак раніше в мотивувальній частині суд визнав, що на день  виборів  більшості народних депутатів України  Конституція України  1978  року  не  встановлювала   обмежень  на  поєднання депутатського мандата з іншими видами діяльності.

       Застосування   принципу  негайної  дії   норми   у   часі допускається,   якщо  немає  підстав  для  застосування   іншого принципу  визначення дії норми у часі, на перспективу,  зокрема, коли норма не погіршує правове становище громадян.

       Якщо  Конституція  України  1978  року  не  встановлювала обмежень  на  поєднання депутатської діяльності з іншими  видами діяльності,  то  встановлення таких положень  в  Конституційному Договорі і чинній Конституції України погіршує правове становище народних  депутатів України, обраних до набуття  цими  правовими

актами   чинності,  а  тому  їх  норми  відповідно   до   такого обгрунтування,  діють  на перспективу, тобто  застосовуються  до народних  депутатів України, обраних після набрання цими  актами чинності.

     За даним тлумаченням виходить так, що до народних депутатів України,  обраних  до  8 червня 1995 року, до  набуття  чинності Конституційним  Договором, відносно  тих  з  них,  які  поєднали депутатську діяльність з іншими видами діяльності до цієї  дати,

положення  статей 78 і 81 Конституції України не застосовуються, а  до  інших, обраних в цей же період якщо вони це зробили після 8 червня 1995 року — застосовуються.

      Але  ж  як  одні,  так  і  інші народні  депутати  України обиралися  на однакових умовах, визначених чинними  на  той  час законами.  Таким тлумаченням порушується рівність прав  народних депутатів України, обраних в один проміжок часу.

      Це  тлумачення порушує закріплений у статті 8  Конституції України  принцип верховенства права і не забезпечує верховенства чинної  Конституції України, оскільки перевага надана не  їй,  а окремим  положенням Конституції України 1978 року, яка  втратила чинність.  Воно  дано  без  врахування громадсько-політичної  та правової  обстановки у державі в період до прийняття Конституції України і можливих юридичних наслідків такого тлумачення.

      З урахуванням наведеного вважаю, що правильним було б таке офіційне  тлумачення статей 78, 81 Конституції України:  «Статті 78  та 81 Конституції України відповідно до статті 8 Конституції України  є  нормами  прямої  дії  і  підлягають  безпосередньому застосуванню  до  народних депутатів України у разі  невиконання

ними  вимог  щодо  несумісності депутатського мандата  з  іншими видами   діяльності   або  перебуванням  на  державній   службі, безпосередньо після набрання ними чинності.

      Пункт  2  Перехідних  положень  Конституції  України  слід розуміти  так,  що Верховна Рада України, як колегіальний  орган здійснює  свої  повноваження  та діяльність  за  нормами  чинної Конституції України».

       Таке  офіційне  тлумачення  відповідатиме  також  засадам здійснення   державної  влади  в  Україні  з   поділом   її   на законодавчу, виконавчу та судову, здійснення органами  державної влади  своїх  повноважень  у встановлених  Конституцією  України

межах  і  відповідно  до законів України (стаття  6  Конституції України),      статті  19  Конституції  України  щодо  обов’язку посадових осіб органів державної влади діятиме лише на підставі, в  межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України, а також принципу рівності всіх людей  у  своїх правах  і  перед  законом, закріплених  у  статтях  21,  24,  38 Конституції  України,  статтях 1, 7  Загальної  Декларації  прав людини  та статті 68 Конституції України щодо обов’язку  кожного неухильно  додержувати Конституції України та законів України  і сприятиме забезпеченню принципу верховенства права.

Суддя Конституційного

     Суду України                                                                 М.Савенко

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс

Related posts:

  1. Окрема думка судді Конституційного Суду України Савенка М.Д. у справі за конституційними поданнями народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 24 вересня 1997 року (справа про вибори народних депутатів України)
  2. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду
  3. Вексельні угоди регулюються також і загальними нормами цивільного законодавства про угоди і зобов’язання. Виходячи з цього. У випадках відсутності спеціальних норм у вексельному законодавстві застосовуються загальні норми Цивільного кодексу України до вексельних угод з урахуванням їх особливостей
  4. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції
  5. Р І Ш Е Н Н Я КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду)

Комментарии запрещены.

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Октябрь 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031