юридичні консультації

Оглядові листи

Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об’єкти інтелектуальної власності

Оглядовий лист Вищого господарського суду України від від 28.02.2017 року  № 01-06/521

Continue reading “Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об’єкти інтелектуальної власності” »

Про деякі питання практики вирішення споріву справах за участю органів державної податкової служби

Continue reading “Про деякі питання практики вирішення споріву справах за участю органів державної податкової служби” »

Про деякі питання практики вирішення справ, пов’язаних із застосуванням митного законодавства (частина II)

Continue reading “Про деякі питання практики вирішення справ, пов’язаних із застосуванням митного законодавства (частина II)” »

Про деякі питання практики вирішення справ, пов’язаних із застосуванням митного законодавства (частина I)

Continue reading “Про деякі питання практики вирішення справ, пов’язаних із застосуванням митного законодавства (частина I)” »

Про практику застосування законодавства з питань пенсійного забезпечення

Continue reading “Про практику застосування законодавства з питань пенсійного забезпечення” »

Про практику застосування окремих приписів Кодексу адміністративного судочинства України

Continue reading “Про практику застосування окремих приписів Кодексу адміністративного судочинства України” »

09.01.2008 Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби

Continue reading “09.01.2008 Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби” »

Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби (частина II) 06.07.2009

Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку)

Оглядовий лист від 06.07.2009 № 982/13/13-09

Оплата клієнтами послуг членів біржі або брокерів за виконання замовлень із купівлі-продажу на біржі здійснюється у вигляді комісійної або брокерської винагороди, розмір якої може регулюватися внутрішнім документом біржі. Інші послуги, які надають посередники, оплачуються за згодою обох сторін відповідно до чинного законодавства.

Пунктом 3.2 Правил біржової торгівлі визначено, що учасниками біржових торгів є брокери – фізичні особи, зареєстровані на біржі відповідно до її статуту, обов’язки яких полягають у виконанні доручень членів біржі, яких вони представляють, щодо здійснення біржових операцій шляхом підшукування контрактів і поданні здійснюваних ними операцій для реєстрації на біржі; біржові маклери – працівники біржі, які ведуть біржові торги, фіксують усну згоду брокерів на укладення угоди на певних умовах; члени біржі – відповідно до Закону України “Про товарну біржу”; інші особи – за погодженням з директором біржі.

Біржова угода проходить два етапи укладення: починається з оголошення пропозиції продавця (1 етап) і закінчується в момент оформлення письмового біржового контракту (2 етап). Брокери або члени біржі зобов’язані підписати контракт, а біржа – зареєструвати його не пізніше наступного за укладенням угоди робочого дня. Відповідно до Правил біржової торгівлі біржовому контракту присвоюється реєстраційний номер, його форма та зміст затверджуються та засвідчуються печаткою біржі.

Частиною другою статті 15 Закону України “Про товарну біржу” встановлено, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Правовий статус товарної біржі свідчить, що вона здійснює організацію торгового процесу, забезпечує дотримання учасниками біржових торгів досягнутих домовленостей щодо купівлі-продажу товарів, які продаються на цих торгах, засвідчує факт укладення біржових угод та гарантує їх виконання. Така діяльність біржі не є здійсненням юридичних дій в інтересах іншої особи, а тому не є посередництвом.

Та обставина, що зареєстровані на біржі угоди не потребують нотаріального посвідчення, а приватні нотаріуси як особи, що здійснюють незалежну професійну діяльність, Законом України від 1 липня 2004 року№ 1958-ІV “Про внесення змін до Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” визнані податковими агентами, не означає, що товарна біржа через схожість юридичних наслідків реєстрації біржових угод з нотаріальним посвідченням договорів має статус податкового агента.

З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність законних підстав для визначення позивачу податкових зобов’язань відповідно до спірного податкового повідомлення-рішення.

9. Обов’язок платника єдиного податку перейти на загальну систему оподаткування виникає з наступного за звітним періоду (кварталу), в якому платник єдиного податку припустився порушення вимог, установлених статтею 1 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”.

Споживче товариство “Ч” звернулося до суду з позовом до державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою місцевого суду від 3 травня 2007 року в задоволенні позову про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 12 травня 2006 року про визначення споживчому товариству “Ч” податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну сумі 64 651 грн., у тому числі 59 151 грн. – основний платіж, 5 500 грн. – штрафні санкції, та від 12 травня 2006 року про визначення цьому товариству податкового зобов’язання за вказаним платежем на загальну суму 39 013,7 грн., у тому числі 9 618,8 грн. – основний платіж, 29 394,9 грн. – штрафні санкції, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано посиланням на статті 1, 5 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” та встановлену обставину перевищення позивачем станом на 1 жовтня 2004 року обсягу виручки від реалізації товарів, робіт, послуг у розмірі 17 грн., на підставі чого суд дійшов висновку про наявність у позивача обов’язку з переходу на загальну систему оподаткування, обліку та звітності з 1 жовтня 2004 року, а не з 1 січня 2005 року, як це було здійснено позивачем. Також за відсутності у позивача податкових накладних за ІV квартал 2004 року на загальну суму 48 151 грн. та при неоподаткуванні податком на додану вартість господарської операції з продажу фізичній особі Д. частини магазину (основного фонду) на загальну суму 55 000 грн., яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, суд дійшов висновку про порушення позивачем відповідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 та підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Постановою суду апеляційної інстанції від 23 серпня 2007 року постанову місцевого суду від 3 травня 2007 року скасовано та позов задоволено. Судове рішення мотивовано тим, що згідно зі статтею 1 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” однією з необхідних умов для переходу на спрощену систему оподаткування суб’єктів малого підприємництва – юридичних осіб, а, отже, і перебування на цій системі, є обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), що не перевищує 1 млн. грн. за рік, а оскільки у позивача перевищення встановленої суми виручки мало місце лише за наслідками фінансово-господарської діяльності за 9 місяців 2004 року, то і вимога статті 5 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” щодо переходу на загальну систему оподаткування, обліку та звітності у разі порушення встановлених умов для перебування на спрощеній системі оподаткування стосується наступного за роком звітного періоду, тобто І кварталу 2005 року. А відтак, позивач правомірно перейшов на загальну систему оподаткування лише з 1 січня 2005 року.

Переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції у касаційному порядку, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач у 2004 році перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності та сплачував єдиний податок.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Статтею 5 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” передбачено, що в разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Отже, встановлений нормативним актом обов’язок платника єдиного податку перейти на загальну систему оподаткування в зазначених випадках виникає в періоді (кварталі), що настає за звітним, в якому платник єдиного податку припустився порушень вимог, установлених статтею 1 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”.

Оскільки перевищення суми виручки в 1 млн. грн. позивачем сталося у ІІІ кварталі 2004 року, то наступним за цим періодом (кварталом) є ІV квартал цього року, що розпочинається з 1 жовтня 2004 року. Саме з цієї дати позивач втратив право на сплату єдиного податку та був зобов’язаний сплачувати податки, збори (обов’язкові платежі) в загальному порядку.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що запровадження спрощеної системи оподаткування поряд із діючою загальною системою оподаткування було спрямоване, насамперед, на введення пільгового режиму оподаткування для тих суб’єктів господарювання, які до цього часу перебували на загальній системі оподаткування, у разі відповідності діяльності цих суб’єктів критеріям (умовам), установленим статтею 1 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”. Таке тлумачення норм зазначеного Указу відповідає меті їх правового регулювання, оскільки введення пільгового режиму оподаткування має стимулюючий зміст та спрямовано на заохочення суб’єктів малого підприємництва своєчасно сплачувати встановлені законом податки та обов’язкові платежі. У зв’язку з цим обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) саме за рік має правове значення для суб’єктів господарювання, які перебувають на загальній системі оподаткування та виявили бажання обрати спосіб оподаткування за єдиним податком.

В.о. Голови Вищого
адміністративного суду України М. Сірош

Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби (частина I)

Continue reading “Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби (частина I)” »

Про практику застосування адміністративними судами приписів Кодексу адміністративного судочинства України стосовно визначення юрисдикції адміністративних справ

Continue reading “Про практику застосування адміністративними судами приписів Кодексу адміністративного судочинства України стосовно визначення юрисдикції адміністративних справ” »

Юрисконсульт

ЮРИДИЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ

Договірне право
Дозволи ліцензії

Декабрь 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Окт    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31